Ветеран перетворився на кулінарного блогера та надихає інших не здаватися - Історії життя | Експрес онлайн

Нещодавно Назар Царик отримав біонічні протези і в даний час освоює навички ходіння з їхньою допомогою.

Ветеран із задоволенням ділиться своїми кулінарними секретами, підкреслюючи, що навіть після важких втрат є можливість продовжувати жити та рухатися вперед.

Перед початком повномасштабної війни я займався ремонтом квартир "під ключ". Моя робота приносила радість, клієнтів завжди вистачало, адже вони мені довіряли. У вільний час я захоплювався футболом і любив мандрувати. Готування теж було моїм хобі, хоча переважно я готував тільки для себе та своєї родини, розповідає Назар Царик. У серпні 2023 року мене мобілізували, і я проходив службу в бригаді "Помста" 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса. Моя служба проходила на Донеччині. У лютому минулого року, під час виконання бойового завдання біля Костянтинівки, я отримав серйозне поранення. Ворожий дрон скинув гранату, яка вибухнула під моїми ногами... На щастя, мене швидко евакуювали і надали необхідну медичну допомогу. Проте, на жаль, врятувати ноги не вдалося. Це стало великим ударом для мого морального стану, адже я не знав, як жити далі після ампутації, що мене чекає. Але моя сім'я підтримала мене: батьки, дружина і моя дворічна донечка стали моєю опорою. Після госпіталю в Дніпрі я потрапив на реабілітацію у Всеукраїнський центр воєнної травми Superhumans Center, де почав пересуватися на колісному кріслі. Найгірше, що можна робити після травми — це порівнювати своє життя до і після. Адже нічого не буде, як раніше. Все зміниться. Іноді я відчуваю фантомний біль — мозок все ще пам'ятає про ноги. Але з часом я вчуся жити з цим, людина адаптується до всього, навіть до втрати частини себе.

Спершу Назар зазначає, що він фіксував на відео процес своєї реабілітації, демонструючи перші кроки на протезах. Але одного дня його ерготерапевт запропонував ветерану спробувати щось приготувати на кухні.

"Першим був бургер, мені допомогли змонтувати відео і я виклав його у TikTok. Там воно набрало чимало переглядів, люди залишили велику кількість слів підтримки й надихнули займатись кулінарним блогом. Вирішив, що він матиме назву Nazar.Restart, що означає "перезапуск". Адже так і є -- у мене нове життя після поранення, -- додає ветеран. -- Готую на власній кухні, на плиті та у духовці, часто виручає мультипіч. На протезах готувати нормально, не відчуваю незручностей. Ідеї для відео придумуємо з дружиною, вона допомагає під час зйомок. Зазвичай робимо то двічі на тиждень, бо я ще повернувся до ремонтів квартир. У своїх сюжетах багато жартую, розповідаю про свій побут. І людям то імпонує. Рецепти прості в нас, зготувати неважко кожному. Наприклад -- салат з кабаносів, оладки, картопля з беконом, бульба в кожушку, мачанка з білих грибів, стейки. Блог -- то моя відрада".

Нещодавно Назар отримав біонічні протези і тепер активно освоює вміння ходити на них. Він мріє в найближчому майбутньому відкрити свій власний заклад харчування. Що саме він планує створити — поки залишається загадкою.

Після травми моє сприйняття міст кардинально змінилося. Тепер я уважно спостерігаю: чи є пандус на вході до закладу, чи може людина на інвалідному візку легко відкрити двері, чи вистачає простору для протезів між столами. Я почав помічати, чи взагалі враховують потреби людей з інвалідністю, -- ділиться моїй співрозмовник. -- В Україні інклюзивність лише починає набирати обертів. Десь встановлюють пандуси, але під таким кутом, що виглядає, ніби це трамплін. Або ж є кнопка виклику, яка розташована на висоті двох метрів. Інклюзивність не має нічого спільного зі співчуттям. Це про право на повноцінне життя. Коли місто стає доступним для людей на протезах або у візках, воно водночас стає зручнішим для всіх. Після війни кількість осіб з інвалідністю зросте... Тим, хто опинився в подібній ситуації, як я, хочу сказати: якщо є шанс стати на протези -- обов'язково скористайтеся ним. Відчуття стояти на ногах -- це щось зовсім інше, а можливість йти -- це новий рівень свободи. Безумовно, це важко: спина працює більше, м'язи діють інакше. Ти не просто йдеш -- ти контролюєш баланс, кут, вагу та поверхню. Сходи -- це окрема проблема, бруківка -- теж, а слизька підлога може стати справжнім викликом. До вечора втома стає не лише фізичною, а й емоційною. Але я сподіваюся, що мій досвід надихне інших бійців не опускати руки, шукати свій шлях і займатися тим, про що давно мріяли.