Схилімо голови. Росіянин, який підтримував Миколаїв, став першою втратою Азова в цій війні.

11 років тому, під час боротьби за незалежність України, загинув Андрій "Балаган" Кореняко.

Щодня о 9:00 українці вшановують пам'ять тих, чиї життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує Андрія Кореняка, етнічного росіянина, який до вимушеного переїзду в Україну був палким прихильником московського ЦСКА. В Україні він підтримував футбольний клуб "Миколаїв", відстоюючи його честь у спортивних баталіях. З початком Революції гідності Андрій став на захист України. На жаль, він загинув 4 серпня 2014 року, у віці 26 років, під час боїв за Мар'їнку в Донецькій області. Він став першою втратою тоді ще батальйону "Азов" у цій війні.

Андрій Кореняко народився 22 жовтня 1987 року в російському Хабаровську. Ще в юному віці Андрій переїхав до Москви, де став активно вболівати за тамтешній ЦСКА, беручи участь в навколофутбольному житті руху. Окрім цього, він полюбляв історію та сповідував праву ідеологію. Сучасну росію Кореняко вважав наступницею Совєцького Союзу, а відповідно тюрмою народів. Сам Андрій не надто багато розповідав про той період свого життя. Товариші згадують, що в спілкуванні з ним це була здебільшого табуйована тема. Але відомо, що до України він переїхав після московських подій в грудні 2010-го. Це після того, як і тисячі футбольних фанатів рф, Балаган, як називали у довколафутбольному середовищі хлопця, взяв участь в сутичках з ОМОНівцями та кавказцями на Манежній площі, котрі почалися після вбивства фаната Єґора Свірідова. Однак тамтешня чекістська влада змогла придушити протест, після чого почалися репресії. Слідчі пообіцяли Андрієві, що обов'язково запроторять його до в'язниці.

Спочатку Андрій оселився в Севастополі, але незабаром вирішив переїхати до Миколаєва. Це місто стало для нього третьою домівкою, де він почав активно підтримувати місцевий клуб з такою ж назвою. Згодом він став членом команди "Корсари", яка була заснована у 2000 році. Пліч-о-пліч з іншими фанатами з півдня України, Балаган брав участь у різноманітних "вуличних" та "домовлених" подіях у період з 2011 по 2013 рік, відвідуючи як домашні, так і виїзні матчі команди.

З початком революційних подій у грудні 2013 року Балаган поїхав до столиці. Він брав участь у зіткненнях з псами режиму Януковича, зокрема у відомому протистоянні на вулиці Грушевського. Паралельно з цим Андрій активно допомагав Майдану в Миколаєві. Режим путіна, який забрав у Балагана одну домівку, планував відібрати і цю, бо Миколаїв мав увійти до московського проекту "Новоросія", якби плани загарбника здійснилися. Чудово розуміючи страшні перспективи настання "руского міра" на півдні нашої країни, Андрій без жалю бився з сепаратистами на вулицях міста, був одним з тих, хто розганяв наметове містечко колаборантів.

Сила волі та дух справжнього бійця привели футбольного хулігана, котрий з’явився на світ у далекому Хабаровську, до лав тодішнього батальйону "Азов". Балаган став першим з фанатів Миколаєва, хто приєднався до добровольчого формування 3 червня 2014 року, а вже через десять днів активно взяв участь у операції зі звільнення Маріуполя. Він служив у розвідувально-диверсійній групі, а згодом перейшов до 1-ї сотні. Саме в складі 3-го десятку 3-ї чоти 1-ї сотні Балаган відправився у свій останній бій - штурм околиць Донецька.

Андрій Кореняко загинув 4 серпня 2014 року в бою за українську Мар'їнку на Донеччині.

Зі спогадів товаришів про битву, яка забрала життя Балагана:

"Наш взвод йшов за БМП, позаду по будівлі, метрів за 300-400 від нас, де, ймовірно, сидів снайпер, працював танк. Ми зупинилися, Балаган став у той момент по правий бік від БМП, коли на узбіччі дороги спрацював радіокерований фугас і пролунав вибух, від якого нас розкидало у різні боки від БМП... Серед азовців, хто постраждав, був і Балаган. Численні поранення внутрішніх органів, відірвана вибухом нога... Спочатку Балаган був без свідомості, потім опритомнів, хлопці почали надавати йому медичну допомогу, аби врятувати. Проте, не доїхавши до лікарні, Балаган помер у машині".

Тоді військові з "Азову" не зупинялися в атаках на Мар'їнку і вже ввечері змогли повністю очистити місто, відновивши контроль українських сил над ним. Ця операція виявилася однією з найбільш вдало здійснених на той час.

Смерть Андрія стала першою бойовою втратою азовського руху на цій війні. 29 червня 2016 року його посмертно було нагороджено орденом "Народний Герой України" та відзнакою "Холодний Яр". За участь у захисті Миколаєва від колаборантів Кореняко удостоєний посмертної відзнаки "За заслуги перед Миколаївщиною" ІІ ступеня.

Поховали Андрія у Миколаєві - українському місті, що стало рідним для росіянина, який не маючи синього паспорту віддав своє життя за Україну. Ім'я першого полеглого азовського Воїна назавжди закарбовано у назві однієї з вулиць міста (перейменована колишня вулиця Піонерська). Балаган бажав Україні щасливої долі не на словах, а на ділі. Водночас, воюючи проти окупантів, він сподівався на повалення режиму у себе вдома.