Вшанування пам'яті старшого лейтенанта поліції Василя Паньківа.

Молодий детектив став третьою особою в своїй сім'ї, яка захищала Україну.

Василь з'явився на світ 14 січня 1997 року в Бережанах, що на Тернопільщині. Він отримував освіту в Бережанській школі №3, яка нині носить ім'я Героя України Віталія Скакуна.

- Василь був активною, допитливою дитиною. Змалку захоплювався спортом. Любив грати у футбол, волейбол із друзями. А вже у старших класах зацікавився пауерліфтингом. Їздив на змагання, здобував нагороди. Син із дитинства був дуже наполегливий і вмів досягати поставленої мети, ніколи не відступав, - розповідає батько, нині майор запасу Олег Ярославович, який 20 років служив у поліції.

Після завершення навчання у школі Василь ухвалив рішення продовжити справу батька і вступив до Національної академії внутрішніх справ. Він обрав юридичний факультет у філії в Івано-Франківську. У 2018 році розпочав свою кар'єру слідчим у Підгаєцькому відділі поліції, а з 2021 року перейшов на посаду дізнавача у поліційному відділі Бережан.

Ти демонстрував відмінні результати в своїй діяльності, оскільки мав відповідну освіту, знання та серйозний підхід до виконання завдань. Керівництво високо цінувало твою працю і не раз відзначало тебе грамотами, - зауважує Олег Ярославович.

Василь зростав у родині з багатьма дітьми. Його сестри Ольга та Тетяна, а також брат Остап завжди були поруч, підтримуючи його у всіх справах.

Наша родина завжди була дуже згуртованою. Ми з братами та сестрою завжди були один за одного горою, готові підтримати і захистити, коли це вимагалося. Особливо любили збиратися разом вдома, особливо після того, як повиростали та залишили батьківський дім, - ділиться сестра Ольга.

Коли розпочалася війна у повному обсязі, батько Василя і чоловік Ольги вирішили стати на захист України. У 2024 році Олег Ярославович був демобілізований через проблеми зі здоров'ям. Літом того ж року Василь оголосив родині про своє рішення приєднатися до стрілецького батальйону, що формувався з поліцейських.

- Я з повагою поставився до синового рішення, коли він розповів про свій намір. Василь ще з перших днів повномасштабного вторгнення потроху купував собі військове спорядження. Я був переконаний, що війна довго не триватиме. А він казав мені: "Тату, ми ще всі підемо воювати. Звісно, краще хай не згодиться. Але якщо стане потрібно, то в мене воно буде", - пригадує батько.

Під час тренувань стрілецького батальйону поліції Тернопільщини Василя і двох його товаришів направили до 414-ї окремої бригади безпілотних літальних апаратів, більш відомої під назвою "Птахи Мадяра".

- Син добре розбирався у техніці, комп'ютерах, тому він почав вчитися на оператора дронів. Йому ця справа подобалася, він проходив різні курси і вдосконалював навички. У березні Василь із двома побратимами повернувся ненадовго у стрілецький батальйон. Але через пару тижнів їх знову забрали до себе "Птахи Мадяра", - згадує Олег Ярославович.

У підрозділі Василь виконував завдання аеророзвідки, надаючи підтримку бойовим групам ударних FPV-дронів, а також коригував артилерійський вогонь, що призводило до знищення техніки та живої сили ворога. Як він, так і його близькі з нетерпінням очікували травня, коли була запланована його перша відпустка. Проте, на жаль, боєць не встиг обійняти своїх найдорожчих. 23 квітня, повертаючись із виконаного завдання в районі села Зелений Кут Волноваського району Донецької області, разом із товаришами по службі він потрапив під ворожий напад FPV-дронів.

- Вечором того дня я намагався зв'язатися з сином, але він не відповідав на дзвінки. Я вирішив, що, напевно, він втомився і не має сили поговорити. Була впевненість, що згодом він передзвонить, - згадує батько.

Наступного дня родину спіткала жахлива новина: Василь загинув, опинившись у центрі атаки дрона. Його товариші не змогли витягнути його з палаючого автомобіля через повторний удар безпілотника.

Працівники обласної поліції провели прощання з загиблим героєм на Майдані Волі в Тернополі. Воїна поховали на цвинтарі в селі Рай, що неподалік Бережан.

Василя посмертно нагородили орденом "За мужність" III ступеня, а також присвоїли йому звання "Почесний громадянин міста Бережани". Рідні військовослужбовця створили петицію з проханням присвоїти йому звання Героя України.

- Мій брат зробив усвідомлений вибір - стати на захист України. Він виконував бойові завдання з відданістю та відповідальністю. Він пожертвував найціннішим - своїм молодим життям, щоб московська орда не знищила нашу землю, - розповідає його сестра Ольга.

У Василя є батьки, а також сестри Ольга і Тетяна, а також брат Остап.

Світла пам'ять і честь Герою!

Юлія Томчишин можна перефразувати як Юлія Томчишин.

Фото з сімейного архіву та Нацполіції