"Війна віддзеркалює суть суспільства. У моєму підрозділі були представники різних професій – від вчителя та трудового мігранта до мільйонера в доларах..."

Обкладинка цієї книги, що незабаром потрапить до рук українських читачів, втілює всю безглуздість війни в сучасному цивілізованому світі. Молодий чоловік у камуфляжі, який мав би залишитися вдома, виховуючи дітей, доглядаючи за садами та зводячи житло, під час коротких перепочинків між боями блукає з трофейною російською "саушкою" — самохідною артилерійською гарматою "Гіацинт" у руках.

Життя наперекір смерті! Ця світлина -- своєрідна квінтесенція фронтових записок вчорашнього воїна Михайла Галущака. Назва її також афористична -- "Необмежено придатні".

Михайло Галущак — історик за фахом та покликанням, володар ступеня кандидата історичних наук. Він досліджує історію України через призму архівних матеріалів та власного досвіду. Як активний учасник Революції Гідності, він також долучився до бойових дій в АТО. З перших хвилин повномасштабного вторгнення Росії, обіймаючи посаду заступника голови Стрийської районної ради, вирушив на фронт. Його військовий шлях налічує 1366 днів служби.

У свої юні роки Михайло створив вже дві книги, присвячені тематиці війни. Перша з них, "За пів кроку до перемоги", висвітлює історію Галицької армії. Друга, "Необмежено придатні", є військовим щоденником, в якому йдеться про його побратимів, що брали участь у російсько-українському конфлікті.

Ця книга не розповідає про бездоганних особистостей.

На початку, Михайле, дозвольте поділитися кількома думками щодо дуже знакової обкладинки вашої нової книги. Чи було це зображення взято з іншого джерела?

Ні, це зображення стало результатом роботи бійця з Харківщини з позивним "Шева", який створив його у жовтні 2023 року у нашому підрозділі неподалік села Зоря Краматорського району на Донеччині. На дулі ворожої техніки, захопленої нашими захисниками під час Харківської операції восени 2022 року, зображений ровесник Незалежності, наш земляк зі Сколівщини, відомий під позивним "Мадара". Це фото має глибокий символізм, адже воно уособлює боротьбу проти тих, хто прагне повернути нас до радянського минулого. Ординські символи Z на броні цієї самохідної артилерійської установки ми закрили нашими тризубами. "Мадара" на дулі виглядає так, ніби він балансуює між життям і смертю під час бойових дій. Він демонструє внутрішню гармонію та спокій, а для деяких його стійкість нагадує політ вільного птаха, готового до атаки. Це зображення символізує перемогу людини над залізом, тріумф, який ніби слабший здобуває над сильнішим...

До слова, наш "Мадара" недавно закінчив тримісячні офіцерські курси у Львові, минулої п'ятниці вирушив на Донбас.

-- Що вас, Михайле, змусило вдруге взятися за перо?

Ця книга розпочалася з листування з істориком та дослідником Галицької армії, моїм науковим наставником Олександром Дєдиком. Перший лист я написав йому в ніч з 24 на 25 лютого 2022 року, перебуваючи в казармі 24-ї бригади. У ньому я виклав свої думки про те, що потрібно зробити, якщо, не дай Боже, зі мною трапиться щось лихе. Після цього я почав ділитися своїми спостереженнями щодо подій навколо, описуючи, як я все це сприймав, а також згадуючи людей, яких зустрічав на своєму шляху...

За рік-два назбиралося стільки матеріалу, що я зрозумів: із цього можна зробити книжку. Пригадую пораду Олександра Дєдика у його першому листі до мене на фронт -- "пиши по максимуму". Я намагався кожного дня своїх воєнних буднів щось фіксувати. Це був такий собі польовий щоденник. Не мав змоги розписувати якусь тему, людей, як і те, що вони мені сказали. Але робив у телефоні маленьку нотатку -- одне слово, одне речення. А вже ввечері чи наступного дня, коли випадав вільний час, повертався до цих нотаток і розписував їх. Мені хотілося показати, якими ми були, за що боролися. Ця книга не розповідає про бездоганних особистостей., а про таких, якими вони насправді були. У ній багато трагічних моментів, є і героїчні. Багато гумору, якого ніде не знайдете, крім фронту. Пригадую, кілька моїх друзів, дізнавшись про майбутню книгу, жартома запитували: "А наші матюки там будуть? Якщо так, ми її купимо..."

Я користувався живою мовою, якою спілкувалися мої побратими. У цій книзі є словник, який пояснює деякі військові та побутові терміни, що виникли під час цієї війни. Наприклад, зараз існують посади "оператори БПЛА". Протягом війни ця назва зазнала змін, і до офіційного визнання в народі її використовували в різних варіантах, таких як "дронщик", "мавікіст" (від популярного безпілотника DJI Mavic) та "пілот" (цікаво, як у безпілотному літальному апараті може бути пілот?). Можливо, сучасна назва цієї посади з'явилася завдяки тому, що одними з перших, хто почав використовувати БПЛА у цій війні, були весільні відеооператори. Військовослужбовців, які управляють fpv-дронами, швидко почали називати "ефпівішниками" (ця назва лишилася за ними й досі). Що стосується fpv-дронів, то спочатку їх називали "дрон-камікадзе", запозичивши термін від японських пілотів часів Другої світової війни, які здійснювали односторонні польоти.

В армії, на жаль, ще зберігається чимало російських термінів, від яких ми поки не змогли позбутися. Наприклад, замість "командир дивізіону" вживають скорочення "камдів". Головнокомандувача часто називають "главком", хоча правильніше було б "головком". Я не підтримую це, але намагаюся пояснити. Колись наша видатна мовознавиця Ірина Фаріон зазначала, що перехід з української на російську часто відбувався через суржик. Зараз ми поступово повертаємося до витоків. Але цей процес не може статися миттєво. Русифікація тривала три століття, і виправити все одразу дуже складно. Я намагався відобразити цю реальність у своїй книзі. Тому підкреслюю, що її сюжет не про ідеалізованих персонажів, а про людей такими, якими вони є насправді.

У моїх роздумах ви побачите те, що приховано за лаконічними звітами з фронту, які в офіційних повідомленнях звучать як "На Бахмутському напрямку все стабільно" чи "Сили оборони утримують позиції. Ситуація змінюється, але наші продовжують стояти на своїх рубежах". Ці сухі фрази не викликають жодних емоцій. Але ми знаємо, що за кількома словами про "стабільність" приховані долі тисяч людей, які захищають нашу землю. А за їхніми спинами — рідні, близькі, друзі, які переживають, підтримують їх своїми словами, а також діями, що впливають на бойовий дух військових.

Іноді можна почути вислів: "Є дві України: ті, хто бореться на фронті, і ті, хто залишається в тилу". Але насправді існує одна єдина Україна. Все, що відбувається на передовій, значною мірою відображає ситуацію в тилу. Не говорю про глобальні питання, а про прості речі. Наш старшина, який понад 25 років служив у війську, з початку масштабного вторгнення завжди починав свої розвідки запитанням: "Чи говорили ви з рідними? У вас там все гаразд?" Це абсолютно зрозуміло — якщо у тебе вдома виникають проблеми, ти не лише думаєш про виконання бойового завдання, а й про те, як вирішити питання вдома. Ми завжди враховували моральний стан наших військових...

Я відвідав Донбас, але "Арену" ще не бачив...

Яка з фронтових розповідей, що міститься у книзі, залишила у тобі найглибший емоційний відбиток?

-- Найбільше таких історій -- про хлопців, яких вже немає, які віддали життя за Україну. Серед іншого я записував, здавалося би, банальні речі. Як от -- про те, як з Донецької у Харківську область віз свого побратима "Бенедика" для проходження ВЛК. І він по дорозі (а це було 100 км) розповідав про житейські справи: як облаштовував свій бліндаж, коли приїхав на позицію; кого він там зустрів і як вони себе поводили; як по них працювали вороги; як отримав поранення і як вдалося вижити... Хлопець дуже любив футбол. І того разу жартував зі мною по-футбольному: "Весь час я мріяв потрапити на "Донбас Арену". На Донбас потрапив, на "Арену" -- ні..."

У "Бенедика" трапився цікавий інцидент: в їхній окоп раптом зазирнув fpv-дрон. Коли він помітив цей небезпечний апарат, то так рішуче витягнув його з окопу, що здавалося, ніби переді мною стоїть легендарний бразилець Роберто Карлос, який згадує свій відомий гол, забитий зі штрафного у ворота збірної Франції у 1997 році.

Годину "Бенедик" ділився своїми думками на цю тему. Коли ми прибули на місце, він вирушив проходити комісію, а я скористався вільним часом, щоб зафіксувати все, що він розповідав, з пам'яті. Під час повернення "Бенедик" зауважив: "Слава Богу, що тут є військові - завдяки їм місцеві медики хоча б навчаться української мови..."

У моїй книжці чимало подібних оповідей. Деякі з них супроводжені світлинами. Я розповів своєму товаришу "Пірату" (з яким під час АТО служив у батальйоні "Січ", а згодом він брав участь у "вісімдесятці", "Азові" та спецпідрозділі СБУ): "Пишу книгу, згадую про тебе -- мені потрібні твої фотографії". "Пірат" надіслав мені свої знімки, а через три дні загинув... Ворожа ракета обірвала життя мого друга в Києві. Ця людина пройшла через безліч гарячих точок -- Донбас, Південь, служив у найкращих підрозділах, а загинула у тилу.

Ось такі розповіді про товаришів, яких уже немає поруч, напевно, є найціннішими. У моїй книзі представлено безліч історій про тих, хто продовжує служити в армії.

Не тільки рідня -- історія їх має пам'ятати!

Що стало причиною вибору саме цього стилю — створення книги у вигляді записів з фронту?

Я не прагнув робити жодних узагальнень або висновків — просто описував події так, як вони відбувалися, як є насправді. Перефразовуючи відому медичну термінологію, я хотів підкреслити, що наші воїни сприймали себе як "необмежено придатних", коли йшли захищати Україну. На початку ми жартували: "Коли служиш в армії, усі хворі, а коли на війні — всі здорові". На фронті я зустрів хлопця без пальців. В його військовому квитку було вказано його обмеження. Коли навесні 2022 року він звернувся до військкомату, там розглянули його документи і відмовили в призові. Обурений, він спалив квиток, поїхав в інший військкомат і, заховавши руку в кишеню, отримав новий військовий квиток — так він нарешті потрапив до армії та на фронт. Отже, термін "необмежено придатні" відображає внутрішній стан військових, який не підлягає виміру жодними медичними документами.

Багато з моїх побратимів до 24 лютого 2022 року не тримали в руках зброї, були вчителями, бізнесменами, хтось із закордонних заробітків приїхав. У нашому дивізіоні служив навіть доларовий мільйонер. Армія -- це зріз суспільства. Хотілося показати, ким були люди на фронті - щоб історія про них пам'ятала. Так, ці люди збережуться у пам'яті своїх родин, але хотілося би показати цих людей ще й іншим. У книгу інтегровано QR-коди, сканувавши які можна побачити цікаві фото і відео. Наприклад, про те, що говорили артилеристи вночіпід Попасною у лютому 2022 року. Про те, як наші воїни форсували і переходили вбрід Інгулець під час звільнення Херсонщини. Про те, як працює під час бою екіпаж нашої "саушки". Є кадри, як наш хлопець молиться перед боєм біля Попасної (це помітив і тихенько зняв на відео наш комбат). Можна також почути головних героїв книги, побачити на відео те, що у книзі описано...

P. S. Книга Михайла Галущака "Необмежено придатні" вийде у видавництві "Астролябія" на початку листопада. Зараз триває передплата на неї - замовити книгу можна на сайті "Астролябії". Весь дохід від продажу книг під час передзамовлення піде на закупівлю електроквадроцикла HIMAKS для самохідного артилерійського дивізіону 24-ї ОМБр, в якому служив воїн-історик Михайло Галущак.