На фронті загинув боєць "Азову" Назар Гірняк. "Моя люба, бажаю тобі спокійного сну. Нехай Україна стане вільною" - Історії з життя.

Назар з'явився на світ у селі Золотий Потік, розташованому на Тернопільщині. У навчанні він проявляв себе як здібний учень, особливо захоплюючись астрономією, географією та історією. Активно брав участь у художніх гуртках та самодіяльності. Як і багато його однолітків, проводив час, граючи у футбол. Крім того, Назар мав талант до малювання.

Незадовго до початку війни син спроектував будинок на колесах. Він мріяв виготовити його власноруч для подорожей. Декілька деталей вже були придбані, -- ділиться мати військовослужбовця Оксана Гірняк. -- Проте реалізувати свою ідею йому не вдалося.

Прадід Назара зазнав жорстоких переслідувань з боку радянської влади — його насильно вивезли до Сибіру. Про цю трагічну подію в історії його сім’ї хлопець знав небагато, адже батьки не ділилися спогадами. Однак, ставши дорослим, Назар пишався своїм відважним предком. "З самого дитинства Назар був справжнім патріотом, — розповідає його друг Іван Непіп. — Коли ми ще ходили до школи, він одного разу запропонував додати до вапна, яким білили дерева, синю і жовту фарбу. В результаті весь садок засяяв кольорами нашого національного прапора".

Після завершення школи Назар продовжив освіту в Бучацькому професійно-технічному училищі №26, де здобув спеціальність електромонтера. Він закінчив навчальний заклад з відзнакою і потім разом із батьком вирушив на роботу до Польщі.

Юнак давно зустрів свою майбутню дружину Наталю, що жила в сусідньому селі. Вони кілька років проводили час разом, а згодом вирішили пов'язати свої долі. "Наш син справді любив свою невістку, і вони навіть мали схожі риси. Обоє невисокі, стрункі та активні. І їхнє кохання одне до одного просто вражає", – зазначає його мати.

На початку 2023 року Назар вирішив приєднатися до "Азову". "Хто, якщо не я?! Бажаю, моя дорога, щоб ти могла спати спокійно, а Україна була вільною", -- сказав він на прощання своїй молодій дружині. Його товариш, воїн Іван Рудка, зазначає, що це рішення Назар прийняв після чергового обстрілу окупантами мирної багатоповерхівки, що призвело до загибелі невинних дітей.

Пройшовши навчання, Назар Гірняк став кулеметником у 12-й штурмовій бригаді полку "Азов". На фронті він отримав позивний "Укроп". Цей псевдонім ("Укропік") він використовував у соціальних мережах ще до початку війни. За словами його матері, спочатку Назар боровся на Запорізькому напрямку. Щоранку він надсилав своїй дружині "есемески", в яких бажав їй чудового дня і висловлював, як сильно за нею сумує. На передовій він отримав поранення в плече, але не повідомив про це рідним. Вони дізналися про його травму лише після його загибелі.

26 листопада 2023 року боєць востаннє спілкувався з мамою, яка на той момент перебувала в Чехії. Він висловлював бажання придбати квартиру в кредит і просив батьків допомогти фінансово. Через три дні, під час бою в Серебрянському лісництві на Луганщині, Назар зазнав кульового поранення від російського снайпера. Лише після 13-годинних зусиль лікарів його перевезли до дніпровської лікарні імені Мечникова, де провели операцію. На жаль, 30 листопада серце захисника зупинилося.

Молодшого сержанта Назара Гірняка поховали в його рідному селі, де його пам’ять вшанували орденом "За мужність" III ступеня, який був вручений посмертно. Його мати, стоячи біля могили сина, з важким серцем згадує про його мрії та плани, які так і не вдалося здійснити. "Це нестерпний біль, коли гинуть такі молоді наші діти," - зі сльозами на очах говорить вона.