Це рішення стосується як теперішнього наставника Шахтаря, так і самого клубу в його нинішньому вигляді.

Валерій Василенко розмірковує над верблюжим проходом "гірників" крізь вузьке вушко голки.

Здається, що все виглядає вірно, але на практиці Арда Турана, теперішнього тренера "Шахтаря", робить майже протилежне. Після важкої перемоги у чемпіонаті України над "Металістом 1925", турецький спеціаліст висловив думку, що "ми поступово перетворюємося на сильну команду" і зазначив, що "проблеми з кадрами не можуть бути виправданням".

Хвалити "гірників" за невиразну гру проти команди Бартуловича язик якось не повертався, але ж перемогу все одно здобули. Хоча і після кривенького пенальті.

Зізнатися, після я, грішною справою, подумав, що причина непоказної гри "помаранчево-чорних" - економія сил на "Лех". Мовляв, донеччани і у зустрічі-відповіді влаштують полякам головомийку. Так їм і треба.

Однак те, що трапилося у краківському поєдинку, нічим іншим, крім абсурду, я назвати не можу. Таке враження склалося, що "Шахтар" просто не знав, що робити, як грати.

Не варто акцентувати увагу на тому, що труднощі виникли через центр захисту, де відразу випали з гри двоє основних футболістів. Це не є серйозною проблемою, якщо враховувати мудрі слова Турана. Це скоріше невелика складність. А справжніми труднощами слід вважати дії "Шахтаря" в нападі.

Після першого матчу проти познанської команди я особисто зрозумів, що вони не були достатньо готовими до цього протистояння. Насамперед, це стосується їхньої тактичної підготовки. "Біло-сині" з самого початку гри виявилися занадто агресивними, відкриваючи свої фланги і надаючи донецьким бразильцям необхідний простір для маневрів. Цим простором донецькі бразильці скористалися на повну потужність.

Подібні моменти я спостерігав лише кілька разів до цього сезону. Це нагадує виступ "Бешикташа", коли команда показала свою гру. Також згадується матч УПЛ між "Шахтарем" та "Полтавою", що не відповідає стандартам ліги. Ще один випадок трапився під час гри донеччан із "Динамо" в рамках чемпіонату, а не кубка.

Проте варто було тренерському складу "Леха" серйозно підійти до аналізу гри суперника та своїх власних завдань, щоб зрозуміти, як "Шахтар" опинився в ситуації, коли виглядав, немов сліпі кошенята.

І мови не було у поєдинку у відповідь про атаки польської команди високим блоком. Навпаки: "залізничники" атакували середнім блоком, не оголюючи тили.

Команда Фредеріксена тепер змагалася не лише з м'ячем, а й з опонентом, ефективно перекриваючи його вільні зони. І ось, справжнє диво! "Шахтар" опинився в замішанні. Вони виглядали так само безпорадно, як на початку сезону "Бешикташ", який не зміг протистояти "Шахтарю", або "Полтава", що явно не відповідала вимогам УПЛ, і навіть "Динамо", яке, здавалося, переоцінювало свої сили.

А тим часом "Лех" здійснював те, що не вдавалося йому через власну недалекоглядність у першій зустрічі. Команда буквально розривала суперника, використовуючи прості тактичні ходи, елементарні фізичні принципи та логіку. "Це просто абсурд", - неодноразово промайнювало в моїй голові, коли я спостерігав за "перипетіями" цього принизливого шоу. Такого просто не може бути, але, на жаль, сталося саме так.

Абсурд набув гротескних форм, перетворившись на справжній декаданс, коли поляки, доклавши неймовірних зусиль, після трьох рикошетів фактично допомогли "Шахтарю" уникнути сорому, заштовхнувши м'яч у свої ворота.

У подібних випадках кажуть, що у дев'яти з десяти випадків вони б це "чудо" не відтворили. Але в цьому випадку я більш ніж впевнений, що вони б це "чудо" не відтворили і в дев'яносто дев'яти випадків зі ста, настільки все це трешово, не по-справжньому сталося.

Тепер уже "Леху" було не до вишуканості чи елементарної обережності. Тепер уже "Леху" треба було розкриватися. Потрібно було оголювати власні тили та безоглядно мчати вперед забивати третій гол, даючи омріяний простір донецьким бразильцям.

А що ж ми насправді спостерігали? Ми стали свідками того, як бразильці з Донецька на порожньому місці зривались у перспективні контратаки. Відсутність здатності тримати м'яч, нездатність виконати просту передачу, а також проблеми з орієнтацією у елементарних ситуаціях. Ось так "Шахтар" залишився в пам'яті після автоголу "Леха".

А "Лех" цілком міг би оформити і третій, і навіть четвертий гол. Саме цей клуб, судячи за результатами матчу-відповіді, заслуговував на вихід до чвертьфіналу.

Проте "Шахтар" мав у своєму складі один незамінний актив — Дмитра Різника. Він витягав на собі всі труднощі та допоміг команді перейти до наступного етапу.

Цікаво, який рівень падіння "Шахтаря" ми спостерігали за останні два роки, якщо вболівальники команди обрали Різника найкращим гравцем "гірників". На мою думку, це свідчить про серйозні проблеми у команді, яка заявляє про свою прихильність до видовищного футболу.

Якщо у 2024 році Марино Пушич поплатився своєю посадою за вирок, то Арда Туран, немов нічого не сталося, продовжує створювати абсурдні комбінації: "Симеоне в обороні та Луїс Енріке в нападі".

Навіть після крупної поразки від ЛНЗ "Шахтар" не був настільки жалюгідним, як після цієї мінімальної за рахунком ганьби від "Леха".

У мене більше немає ілюзій щодо цього тренера "Шахтаря" і самого клубу. Проте я все ж таки відчуваю задоволення від того, що змогли пробитися до наступного раунду, хоч і вельми складним шляхом.

Нехай хоча б таке буде це свято. Зрозуміло, що для "гірників" воно вже не може бути іншим, аніж звичайним, адже жалюгідність тут не відіграє ролі.