Писковец: «У меня свое видение футбола, не такое, как у Анатолия Демьяненко»

— Якщо хочете запитати що­до мого призначення, то поки що немає про що говорити. Є роботодавець, який дав мені таке завдання, а я лише найманий робітник, — почав розмову Анатолій Павлович. — Я призначений не на постійній основі, а лише тимчасово виконуватиму обов’язки головного тренера. Але зауважу, що я не прийшов із вулиці, а до цього часу перебував у клубі. Мене навіть не призначили, а просто сказали виконувати свою роботу. За умовами угоди я зобов’язаний це робити. Що буде далі — побачимо. У мене є своє бачення, тож, як я розумію футбол, так і працюватиму.

— У найперших на новій посаді інтерв’ю ви сказали, що призначення стало для вас неочікуваним…

— Сказав. А з іншого боку — я працюю в клубі, в мене дворічна угода. Коли надійшов наказ, не було часу замислюватися над тим, чи очікувано це було, чи ні. Якою була робота, такою й залишилася.

— Могли би передбачити, що станеться така неприємна ситуація з Анатолієм Дем’яненком?

— Я Анатолія Васильовича дуже поважаю. І наразі не хотів би говорити взагалі про те, чому так склалося, що він залишив Луцьк. Дозвольте мені бути осторонь подіб­них запитань. Скажу лише за свою роботу: нам потрібно трохи часу. Головне, що я не прийшов зі сторони та нікого не підсиджував. Мені сказали, образно кажучи; бери лопату та копай.

— Мабуть, це нелегко. Адже в прем’єр-лізі чемпіонату України головним тренером ви давно вже не працювали…

— Ну й що? Я працював у вищій лізі чемпіонату Грузії. Вивів тамтешню «Гагру» до елітного дивізіону та здобув із нею націо­нальний Кубок. Не думаю, що грузинський чемпіонат слабкіший за український. Я вже рік, після повернення в Україну, працюю в нашому чемпіонаті. Скажете — в дублі? Так майже всі гравці, які зараз в основі «Волині», періодично з’являлися в нашій команді.

— Даруйте, не натякаю на те, що у вас бракує досвіду, а лише запитую про те, що, напевне, приємно знову повернутися до українського елітного дивізіону як головний тренер однієї з команд…

— Я, чесно кажучи, над цим навіть не замислююся. Звичайно, як і кожній людині, хочеться чогось досягти і фахово зростати. Але не та зараз ситуація, щоби думати — приємно це чи неприємно. Про свої враження зможу сказати десь за місяць.

— Мабуть, починати доведеться нелегко. Мікроклімат у колективі не найкращий, зважаючи на те, що футболісти вже кілька місяців не отримували зарплатні.

— Я це знаю. Та повторюся: я ж не прийшов із вулиці, а все це разом переживав із колективом. Хоча зазначу, що якби мені ось так з боку запропонували зараз очолити «Волинь» у такий нелегкий час, я б не погодився. Навіть попри те, що це прем’єр-ліга. Бо, повірте, ситуація в Луцьку склалася дуже складна. Не хочу говорити, хто в цьому винен. Мабуть, усі — трохи керівництво клубу, трохи футболісти, а дещо й ми, тренери. Тому й такий негативний результат.

— Робота, зважаючи на обставини, продовжується?

— Тренувальний процес, як і раніше, триває. У мене своє бачення футболу, яке, цілком природно, не таке, як у Анатолія Дем’яненка. Хоча суттєво робота не відрізняється. До того ж, як працював із молодіжною командою, так і працюю.

— Тобто певний час поєднуватимете обидві посади?

— Найближчий місяць працюватиму на два фронти. Керівництво клубу мені так і сказало: «Працюватимете поки що місяць». А вже потім нехай уболівальники дають оцінку нашій роботі.

— Наостанок назвіть своїх помічників у штабі.

— Ті тренери, які працювали в молодіжній команді (Роман Максимюк та Володимир Гаврилов. — О. К.). Але це не ми перей­шли, а нас перевели. Якщо нічого не змінимо, може, знову переведуть назад (усміхається). Але будемо старатися з усіх сил покращити гру й становище «Волині». Є професіональні зобов’язання, тож маємо їх виконувати.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, «Український футбол».