Жовтюк: «Мандража у меня не было»

Николай Жовтюк

Досить часто до офісу ФК «Карпати» телефонують батьки, які хочуть віддати своїх дітей до клубної школи чи академії. Усіх їх цікавить одне й те ж: «А чи реально клубним вихованцям пробитися до основи?». Над відповіддю «Усе залежить від самих дітей» батьки надовго замислюються. У неділю ввечері вихованець Академії ФК «Карпати» Микола Жовтюк дебютував за головну команду «зелено-білих» на «Донбас-Арені».

– Сам я не львівський. Народився в Житомирській області, у місті Новоград-Волинський. Пройшов відбір до карпатівської Академії, займався під керівництвом Володимира Вільчинського. Після школи перейшов до другої карпатівської команди, потім, коли дубль очолили Андрій Сапуга та Олександр Чижевський, вони забрали мене до себе. Так я поїхав з ними на збори і заграв за молодіжну команду.

– А коли тебе почали до основи підтягувати?
– Як виступав за молодіжку, тодішній тренер «Карпат» Павло Кучеров кілька разів запрошував мене на тренування основної команди. Згодом я знову повернувся до дубля. З приходом Ігоря Йовічевіча все змінилося. Після кількох тренувань він сказав, що нам з Романом Гудаком час пакувати речі. Так мене забрали до основи.

– Очікував на те, що можеш зіграти проти «Шахтаря»?
– По правді, ні. Але наприкінці першого тайму тренер сказав, щоб я готувався до виходу на поле. Спершу думав, що вийду одразу по перерві, але Ніколай Костов сказав почекати хвилин 10, коли гра вже йтиме в одному руслі. На 63-ій хвилині я замінив Ігоря Пластуна.

– Яке завдання ти отримав від тренера?
– У мене була вказівка перекрити діагоналі від Срни, перехоплювати м’ячі, боротися, прикривати партнерів.

– Як думаєш, вдалося?
– Думаю, на 70% вдалося. Всіх м’ячів не забереш (сміється). Сподіваюся, все, що залежало від мене, зробив, а далі вже нехай тренер вирішує. Приємно, що коли вже сиділи в автобусі, Ніколай Костов покликав мене до себе і похвалив, сказав, що я впорався зі своїми обов’язками.

– А як щодо мандражу? Не страшно було виходити на поле?
– Ні, не було в мене мандражу. Коли ми вийшли на розминку, то я роздивився навколо – аж дух захоплювало. Та виходив на поле спокійно.