Ми змогли поміститися у Волгу до Юста. Нас було дванадцять: у червоній формі Карпат, зустріч з генералами і п’ять епізодів, коли нам довелося пережити струси мозку.

Бесіда Любомира Кузьмяка з Богданом Бандурою, популярним тренером та колишнім нападаючим таких команд, як Карпати, ФК Львів, Скала та інших клубів.

Йому пощастило народитися у сім'ї вболівальника Карпат. Змалечку Богдан Бандура зростав із розумінням того, що означають зелено-білі кольори та лев на емблемі. Він став легендою команди, за яку вболівав його тато, хоча на той момент то були не зовсім канонічні Карпати - клуб якраз об'єднали з львівським СКА.

У 1989 році, коли Карпати переживали своє відновлення, Бандура здійснив свій дебют у складі улюбленої команди і увійшов в історію - він став автором першого гола відроджених Карпат.

Кар'єрний злет у 35 років, дитячі роки в Західному Сибіру, перелом руки внаслідок падіння та матчі проти трьох володарів "Золотого м'яча" - це спогади Богдана Бандури для Футбол 24.

"У моєму класі в Жовкві близько половини учнів походять із Сибіру."

"Згадую, як уперше опинився на стадіоні Дружба," - ділиться спогадами Богдан Романович. "Це було в 1971 році. Я побачив Кульчицького та Данилюка вживу – такі моменти залишаються в пам'яті назавжди. Але найбільше вразили мене не вони, а хлопці, які подавали м'ячі. Я весь матч спостерігав за цими дітьми, мріючи про те, щоб опинитися на їхньому місці – стояти так близько до поля. Моє серце мало не вискочило з грудей."

- Ви так і не опинилися на їхньому місці?

Ні, хоча я став студентом УФК наступного року. Я відвідував всі матчі та підходив до футболістів дуже близько. Якби тільки міг уявити, що пройде кілька років, і я матиму можливість виступати з цими легендами на ветеранському рівні в одній команді та проводити час за одним столом!

Богдан Бандура (другий праворуч у верхньому ряду) із зірковими ветеранами Карпат

Чи був у вас футболіст, якого ви особливо любили?

Тоді я спостерігав за матчем, дивлячись на все очима дитини. Найбільше мою увагу привертав Ігор Кульчицький. Вболівальники безперервно викрикували його прізвище: "Куля! Куля!" А ще, завдяки його зачісці, було неможливо не помітити Ігоря Євстаховича на полі.

- Ваш батько був уболівальником Карпат?

- Так, не пропускав жодного матчу і навіть їздив на фінал Кубка СРСР-1969. Тато змалечку розповідав мені про Карпати. Про той фінал я чув від нього десятки разів. Якби не ті розповіді тата, то я, мабуть, не став би футболістом. У Жовкві, де минало моє дитинство, ДЮСШ не було. Тож я зранку до вечора ганяв футбол надворі.

- Тож ви вирушили до Львова?

- Нас було шестеро хлопців. Вступили тільки двоє: я та мій товариш. Щоправда, він професійним футболістом не став.

- Ви народилися у Кемеровській області. Якою є історія вашої сім'ї?

- Моїх батьків виселила радянська влада - там вони й познайомилися, хоча обидвоє родом із Львівщини. Мамі було 16 років, тато - на рік старший. Їм інкримінували політичні злочини. На жаль, то була звична ситуація. Половина дітей з мого класу в Жовкві народилася у Сибіру.

Богдан Бандура / Фото з відкритих джерел

- Ваш партнер з Карпат Василь Гунько, який зʼявився на світ на Колимі, згадував: "Батьки познайомилися у Магадані. Чому тато там опинився, достеменно не знаю. У той час про такі речі дітям намагалися не розповідати, аби не створювати зайвих ризиків. Та й потім ми про це з татом не говорили - занадто складна тема".

Мої батьки повернулися в Україну в 1966 році, коли мені було лише шість років. Причини нашого виселення я дізнався випадково і досить пізно — лише на першому курсі університету. До того моменту існувала проста дитяча версія, що вони поїхали на заробітки. Я навіть сперечався з татом, адже система сильно вплинула на моє сприйняття. Я стверджував, що в Америці люди живуть погано, а тато лише сміявся у відповідь.

Чи є у вас спогади з дитинства про Кисельовськ, місто вашого народження?

Я чудово пригадую стадіон, що знаходиться в нашому місті. Це місто, пов'язане з видобутком вугілля. Ми жили неподалік шахти під номером 13. Це число стало для мене знаковим, адже свій перший гол за СКА Карпати я забив, вийшовши на поле під 13-м номером на спині.

СКА Карпати час від часу здійснювали закордонні поїздки, але у вас виникали труднощі з виїздом особисто.

Мій перший виїзд за кордон відбувся під час правління Горбачова, і це була подорож до соціалістичної Угорщини. Раніше мені не дозволяли виїжджати за межі країни. Цікаво, що наш тренер Микола Самарін також зіткнувся з подібними труднощами. Коли СКА Карпати планували поїздку до Австрії, тренер звернувся з проханням, щоб мене випустили. Проте, йому самому заборонили покидати територію СРСР через якісь його проблеми в Китаї. Серед футболістів, крім мене та Гунька, невиїзним був також Віктор Копил.

"В один момент батько не поділяв моєї радості з приводу досягнень."

У вашому житті був неповторний досвід – співпраця з Ернестом Юстом. Цікаво, що він став одним з ваших перших тренерів у дитинстві. Які враження та спогади залишилися у вас від роботи з цією легендарною особистістю?

- Ернест Ервінович працював з нами недовго, близько року. Пізніше я займався у Валентина Борейка, який заклав нам дуже багато знань. Мені їх вистачило на усе життя - я часто згадував його науку. Щодо Юста, то насамперед скажу, що він був чудовою людиною. Любив дітей, добре до нас ставився.

Чи є у вас особлива історія, що стосується Ернеста Ервіновича?

Ніколи не забуду його ГАЗ-21, відомий як "Волга". Ми планували поїздку на гру до Винників, але автобус несподівано зламався. Тренер Юст тоді сказав: "Сідайте у мою "Волгу". Ця машина завжди сяяла, здавалося, що він дбає про неї щодня. Так ми всі втиснулися в його "Волгу" — а нас, між іншим, було дванадцятеро! Враження, які залишилися у дітей, були незабутніми. Я усвідомлював цінність цього моменту, адже з дитинства чув від батька про Юста і чому він вважається видатною особистістю.

Чи завжди тато був вашим найпалкішим прихильником?

Він ніколи не висловлював мені, що мріє про сина-футболіста. Мій батько працював водієм і мав велику любов до Карпат. Завжди відвідував усі матчі, а з того часу, як я став футболістом, його бажання приходити на стадіон лише зросло. Пам'ятаю, у 1983 році ми зустрічалися в Кубку з сімферопольською Таврією. Ми програли 0:1, але мені вручили приз як найкращому гравцеві. Виходжу з поля і раптом чую: "Богдане!" Повертаюся, а це мій тато. Він приїхав на гру в Крим! Хоча був один випадок, коли тато не поділяв моєї радості від успіху.

Чому ж так?

У 2006 році я очолював ФК Львів, і в Кубку України ми натрапили на Карпати. У напруженій серії пенальті нам вдалося обіграти суперника з більш вагомим ім'ям. Після матчу я зустрів батька, який, не зволікаючи, висловив свої почуття: "Сину, я щиро радий за тебе, але мене вразив результат. Я підтримував Карпати". Якби це сказав хтось інший, я б, напевно, був здивований. Але це ж мій тато, тому я навіть не відчув образи.

У 1980 році, на початку вашої кар'єри, у Рівному вам випала нагода працювати під керівництвом легендарних динамівців Володимира Трошкіна і Віктора Матвієнка.

Мені завжди пощастило зустрічати особливих людей у своєму житті. Мій перший тренер, Юст, став основою моїх спортивних починань, а в дорослій кар'єрі мені пощастило працювати з Трошкіним і Матвієнком. Згодом я мав честь тренуватися під керівництвом Мирона Маркевича та Віталія Кварцяного. Не можу не згадати й про те, що грав проти трьох володарів "Золотого м'яча". Все розпочалося в Рівному, де в товариському матчі я зіграв з Ігорем Бєлановим. Потім у 1984 році мені випала нагода зустрітися з Олегом Блохіним під час кубкового поєдинку, в якому ми програли киянам 1:3 у додатковий час. Також я грав проти Андрія Шевченка в Першій лізі, коли моя команда, Скала, змагалася з його Динамо-2.

У львівському СКА вас навчали два чемпіони Союзу: Дударенко та Капличний.

Не можна не відзначити кваліфікацію цих наставників. Особливо хочу виділити Володимира Капличного – це справжній професіонал і чудова людина. Він ділився зі мною цінними порадами, які я згодом неодноразово застосовував. Можна сказати, що він навчив мене основам, зокрема, як правильно виконувати підкат. Він заклав важливий практичний фундамент.

"Як тільки нам вручили червону форму, на стадіоні почули свист."

Ви провели чимало часу в СКА Карпати. Чи часто мали нагоду зустрічатися з представниками військових структур?

Командувач військового округу Валерій Беліков був справжнім поціновувачем футболу. Він знав усіх гравців і прекрасно розумівся на стратегії гри. Напередодні матчу з Паміром ми з Степаном Юрчишиним вирішили зустрітися з ним. Нас забрав автомобіль з бази і доставив до його кабінету. Коли ми увійшли, побачили безліч військових, серед яких найнижче звання – полковник. Ми були одягнені у військову форму, а у командувача було довге волосся, що ледве не сягало плечей. Але хто б наважився зробити йому зауваження?

У вас завжди була неймовірна зачіска. Чи часто ви забивали голи, використовуючи голову?

- Та не сказав би. Якщо чесно, то 90 відсотків голів забив із воротарського майданчика. Я згадував про дебютний гол - він був красивим, адже я з розвороту пробив над воротарем. Здається, то було в поєдинку з ризькою Даугавою.

- Натрапив на ваше фото, де ви забиваєте гол зі зламаною рукою.

- То була дурна травма - вперше у житті бив у падінні через себе. І востаннє. Невдало впав на руку і зламав її. Юра Дубровний віддав передачу, я хотів скинути йому назад грудьми. Фактично він міг вийти віч-на-віч з кіпером. Однак я передумав і пробив сам. "Юро, пробач. Здається, я собі руку зламав", - крикнув я Дубровному... Та у мене п'ять струсів мозку було.

Вау!

Я відчував, як свідомість починає зникати. Ми грали проти дубля кемеровського Кузбаса на їхній базі в Брюховичах. Мій товариш, про якого я вже згадував, привіз мене на гру — ми разом із Жовкви їздили до Львова вступати. На перерві я побачив його і сказав: "Привіт, Ігорю! Як справи?" Він відразу зрозумів, що щось не так. Після закінчення матчу я сів у автобус і привітався з тренером Ярославом Дмитрасевичем: "Доброго дня!" Але вже за мить мене направили до лікаря — нудота накрила мене з неймовірною силою.

- А що з рештою чотирма? Вони також ігрові?

Отже, останній випадок стався під час гри ветеранів. Змагалися ми з командою з Чернівців. Я намагався розвернутися з м'ячем і вдарився головою в груди захисника-гренадера. В ту ж мить зрозумів, що потрібно терміново звернутися до лікаря.

Ви стали свідками об'єднання Карпат і СКА. Чи усвідомлювали ви, що відбувається?

- Я все бачив завдяки своєму батькові - як він реагує і як сприймає знищення Карпат. Та й загалом у місті цей настрій відчувався. Тільки час почав стирати це - люди хотіли бачити сильну команду. На матч із Кайратом, лідером Першої ліги, прийшов увесь стадіон. І все ж львів'яни чекали на повернення Карпат. Коли нам видали червону форму, то стадіон почав свистіти. Люди не сприймали ці примусові зміни.

СКА Карпати виховав безліч талановитих футболістів. Хто з них є вашим фаворитом?

Славік Лендел — це справжній талант, який так і не зміг повністю реалізувати свій потенціал. Його вміння працювати з м'ячем вражало, і він робив це з завидною легкістю. Мій друг Вадим Тищенко, з яким ми підтримували дружні стосунки, згодом став чемпіоном СРСР, виступаючи за Дніпро. Не можу не згадати про Вагіза Хідіятулліна, який провів у нас небагато часу. Він прибув до Львова як зірка, усвідомлюючи свою цінність, але залишався стриманим і скромним. Також варто відзначити Віктора Рафальчука — ще одного віртуоза гри. Коли ми зустрічалися з Динамо в Кубку, він справді вразив всіх, з легкістю обігравши Анатолія Дем'яненка!

"Складалося враження, ніби мені 20 років. Я так не хотів закінчувати"

Чи розпочали ви свою кар'єру як захисник?

До досягнення 22 років я грав на позиції захисника. У дитячій футбольній школі "Юст" я виступав у нападі. Але в один момент я відчув безвихідь – не міг знайти свою гру і зовсім втратила результативність. Я сказав батькам: "Мене, напевно, виключать з команди". Після тренувань часто плакав. Ернест Ервінович заспокоїв моїх батьків, сказавши: "Богдан швидко виріс на 12 сантиметрів, через це у нього виникли проблеми з координацією. Все налагодиться, не переживайте".

- Юст перевів вас у захист?

- Ні, це вже був Борейко. Мені завжди подобалося приєднуватися до атак. Так тривало до нашої поїздки в Ростов. Самарін випустив мене на заміну, але призначив у напад - ще одним форвардом. І я мав відмінну можливість відзначитися. Вийшов на побачення з воротарем, але, на жаль, влучив прямо в руки. Як же я тоді переживав! Втратив такий унікальний шанс. Але вже в наступному матчі мені вдалося забити у ворота Даугави.

Бандура випереджає опікуна / Фото з архіву

Окрім СКА та СКА Карпати, ви мали удачу грати за Карпати. Начальник команди Анатолій Тищенко згадував про піднесення в місті, яке викликала новина про відновлення клубу. У товариському матчі проти Сталі з Жешува ви стали автором першого голу відновленої команди.

Якщо я не помиляюся, я забив м’яч рукою. Хтось пробив з флангу, і я не зміг дотягнутися, тому виставив руку. Але польський арбітр зарахував гол. Пізніше, в своєму першому офіційному матчі, я відзначився дублем у ворота ленінградського Динамо ще в першому таймі, коли ми перемогли з рахунком 4:2. Пам'ятаю, як львів'яни ставилися до нас — ми харчувалися в нинішньому готелі "Жорж". Виходячи на вулицю, ми відчували, що до нас особливо ставляться. Це піднесення було відчутно в повітрі.

- Ви провели лише 16 матчів за Карпати. Чому не залишилися, принаймні, на друге коло сезону 1989 року?

Ще до того, як я опинився в Карпатах, я подав документи на поїздку до Німеччини. Тож ми з Сашком Кулішевичем стали частиною команди радянських військ у цій країні. Це було справжнім дивом, адже черга на оформлення була дуже довгою, і навіть колишні спортсмени Союзу не могли потрапити туди. Якби ми лише знали, що Карпати вирушають у турне до Сполучених Штатів! Якщо чесно, нам з Сашком було сумно залишати нашу команду.

Відроджені Карпати / Фото з архіву

- Невдовзі ви повернулися і ще запалили на рівні Першої ліги.

- Я збирався закінчувати через проблеми зі здоров'ям. Але тренер Скали Михайло Вільховий був дуже наполегливим. У Скалі я відчув друге дихання. Ми зіграли чудові два матчі проти київського Динамо в Кубку України. Якби Володя Ковалюк забив гол, то могли створити сенсацію. Я наодинці стояв на дальній стійці - от якби він мені скинув...

- Віктор Сидоренко згадував, як після гри отримав приз - фаршировану свиню, котру вручали автору першого гола у матчі Скала - Динамо.

- Не пригадую цього, адже після поєдинку я поїхав машиною. Взагалі треба відзначити нашу команду: Кардаш, Петрик, Стронціцький, Закотюк, Вірт, Павліш. Дуже перспективна молодь у нас була.

Після цього ви виступали за ФК Львів, де за один сезон відзначилися 21 голом. І все це у віці 35 років!

- Складалося враження, ніби мені 20 років. Я так не хотів закінчувати. Ми вийшли до Першої ліги. Треба сказати, що я частину матчів зіграв на позиції правого захисника, але це не завадило мені стати одним з найкращих бомбардирів Другої ліги. Було легко, оскільки я знав, як себе готувати до матчів та тренувального процесу. Мав досвід і знання.

Чи відчуваєте ви, що могли б отримати більше досвіду, якби спробували свої сили в Першій лізі з ФК Львів?

Мій давній приятель Володимир Журавчак став керівником "Карпат" і відразу ж запропонував мені: "Приходь, станеш моїм асистентом". Команда вирушила на збори до Швеції, а я ще грав. Жартуючи, говорив Володимиру: "Бажаю, щоб ви програли всі матчі, а тебе звільнили". Я справді не хотів завершувати свою кар'єру. Але все має свій час, і я вдячний йому за надану можливість.

Бандура і Журавчак / Facebook

Чи швидко ви звикли до нової ролі?

- Завжди йшов на кожне тренування з великим задоволенням. Знаєте, люди можуть неохоче йти на роботу. А для мене - це свято. Навіть, якщо дощ чи сніг - отримував задоволення від кожного тренування.

- Де це задоволення було найбільшим?

- Коли очолював другу команду Карпат. А ще у Стрию. Там працював із Володимиром Феком протягом трьох років. Президент Газовика-Скали був футбольною людиною, тому це дарувало мені задоволення. Ми створили міцний колектив.

Чи все ще займаєтеся цією справою?

Нещодавно я повернувся в Карпати, але тепер у новій якості. Займаюся селекцією юних футболістів. Ця робота в скаутингу виявилася досить складною, проте надзвичайно захопливою. Сподіваюся, що зможу внести значний вклад у розвиток рідного клубу.