КОЛБ: "Часто можна почути популярні вигуки на адресу ненависного персонажа."

Українська тенісистка з Євпаторії Надія Колб, яка посідає п'яте місце серед українок у парному рейтингу WTA, дала інтерв'ю українським ЗМІ.

- У 2022 році ви зіграли у фіналі турніру ITF. Яким був цей досвід для вас?

Це був справді вражаючий досвід. Я відчула потужну підтримку з боку України. Ще до фіналу мені стало відомо, що готують виконання гімну. Люди активно цікавилися, надсилали благодійні внески та ділилися інформацією. Дійти до свого першого фіналу після перерви в кар'єрі, з огляду на все, що ми пережили, стало чимось надзвичайним. Це було дуже надихаюче і давало відчуття, що ми на правильному шляху і займаємося тим, що має значення.

Який етап у вашій тенісній кар'єрі ви вважаєте найуспішнішим?

- Насамперед згадується зимовий чемпіонат Європи. Грати за країну - це завжди щось особливе. А ще - перші перемоги після повернення: спершу в Польщі, потім в Іспанії. Також - перемоги на турнірах WTA: у Гонконзі торік і в Мексиці цього року. Є ще один маловідомий, але важливий епізод: ми з Мариною представляли Львівський університет на студентському чемпіонаті Європи. Формально це був виступ за університет, але ми грали в українській формі, як представниці країни. У фіналі перемогли сильну команду з Португалії, а вирішальний матч виграли в парі. Коли підіймали прапор України - це було справжнє щастя. Навіть якщо це не професійний, а аматорський рівень, там були гравці з WTA. Але головне - ми відчували, що виступаємо за свою країну. І коли виграєш під українським прапором - це завжди найособливіші моменти.

Чи достатньо вам призових з ITF-турнірів, щоб покрити витрати на подорожі?

В даний час ситуація суттєво покращилася. Турніри з призовим фондом від 60 тисяч доларів вже включають витрати на проживання для учасників основної сітки. Оскільки я та Марина завжди граємо в основній сітці парного розряду, організатори надають нам номер в офіційному готелі. Це значно спрощує участь у турнірах. Ми почали частіше брати участь у змаганнях вищого рівня, і тепер, зазвичай, або отримую прибуток, або хоча б повністю покриваю витрати на тиждень. Таким чином, це дійсно стало моєю професією — поєднання тренувань і змагань, яке дозволяє мені забезпечувати своє життя та покривати рахунки.

- Ви п'ять разів грали проти Марини. Якими були ці матчі?

Якщо бути відвертою, це було досить непросто - не лише з технічної точки зору, а й, перш за все, з емоційної. Є сестри, які не мають такого тісного зв'язку, не живуть і не тренуються разом постійно. У нашому випадку все навпаки - ми надзвичайно близькі, завжди підтримуємо одна одну. Коли ми граємо одна проти одної, я переживаю не лише за себе, а й за Марину, її емоційний стан. І вона теж. Бували випадки, коли вона була на межі перемоги, але думала про те, як це вплине на мене, як я це сприйму. Іноді через такі переживання втрачається суть самої гри - занадто багато емоцій. Тож, звісно, ми ніколи не радіємо, коли жереб змушує нас змагатися одна з одною.

- А як це відбувається організаційно? Ви їдете на турнір разом чи окремо? Спілкуєтеся перед матчем?

- Ми завжди їздимо разом. Живемо разом, розминаємося разом. Часто просимо одну кімнату. Навіть коли знаємо, що будемо грати одна проти одної, нічого не змінюємо. Виходимо на корт і просто граємо, намагаючись не зачепити одна одну емоційно. Звісно, переможниця радіє, але та, що програла, завжди трохи засмучена.

- Статистика показує, що у вас п'ять матчів і п'ять перемог над Мариною. Це так?

Це статистика міжнародного рівня. Я пам’ятаю, як програла Марині на дорослому чемпіонаті України, коли вона у Львові здобула звання майстра спорту – ми зустрілися в півфіналі. На тренуваннях бувають різні результати. Проте на міжнародних змаганнях мені вдалося виграти всі свої матчі. Мабуть, це пов'язано з тим, що я старша і маю більше досвіду в одиночному розряді. Можливо, на Марину тисне те, що вона молодша.

А якби не теніс, чим би ви могли займатися?

- Дуже люблю футбол. Коли отримала першу освіту як психолог, хотіла працювати саме в командному виді спорту, наприклад, у футбольному клубі. Коли мої брати займалися футболом, я теж хотіла якось долучитися. Навіть подавала заявки, коли шукали спортивного психолога в академії. Можливо, якби не теніс, я б серйозно спробувала себе у футболі. Але в жіночому футболі поки що менше можливостей. Психологія також важлива для мене. Під час навчання отримувала справжнє задоволення, багато дізналася про себе. І навіть зараз, під час кар'єри, хочу розвиватися в цьому напрямку.

Чи є у вас команда, за яку ви вболіваєте?

Я підтримую всі українські команди. Мій брат був великим фанатом Манчестер Юнайтед, і я також стала їх шанувальницею, хоча зараз не все в їхній грі ідеально. Я вболіваю за Динамо, але коли Шахтар виступає на міжнародній арені, також віддаю йому свою підтримку. Збірна України завжди має мою підтримку, без сумнівів. Минулого року я відвідала матч проти Бельгії, а раніше була на іграх проти Португалії, Іспанії та Німеччини.

Хотіла б також підкреслити латвійську команду РФС. Це клуб, в академії якого наразі грають мої брати - Стас і Ілля. Їх там тепло прийняли і завжди готові прийти на допомогу. На матчах чоловічої команди український прапор завжди можна побачити серед вболівальників, а також часто звучать популярні кричалки, спрямовані на агресора. Минулого року РФС вперше брав участь у Лізі Європи, і я завжди із задоволенням відвідую їхні ігри, коли перебуваю в Ризі.

Чи є у вас улюблений гравець?

Серед великих зірок я завжди віддавала перевагу Роналду. Щодо збірної України, то всі хлопці заслуговують на шану. Особливо мені імпонує Довбик, а також Забарний. Ярмоленко теж справжній талант.

Що б ви порадили собі у 16 років?

- Сказала б: не переймайся через дрібниці. Легше сприймай маленькі невдачі. Але водночас - ніколи не зраджуй своїм принципам. Мати принципи - дуже важливо. Навіть якщо складно, залишайся вірною собі.