Не можу знайти слів, щоб пояснити нашим, чому він не вигукує "Слава Україні!" на кожному кроці. Сергій Корсунський розмірковує про українця Аонішікі та богів сумо.

У січні 2026 року, коли відсутність опалення перетворювала вікна квартир на витвори мистецтва, подібні до гравюр Хокусая, а епізоди з електрикою були такі ж короткі, як вірші Басьо, мої ранки завжди починалися однаково.

На зникаючому екрані свого телефону я спостерігав за трансляцією змагань великого турніру з сумо в Токіо. Перемогу на дохьо - традиційному рингу - здобув українець Данило Явгусишин. Після початку повномасштабної війни цей 17-річний хлопець з Вінниці вирушив до Німеччини, а згодом оселився в Японії. Під ринговим псевдонімом Аонішікі Арата він розпочав свій шлях до найвищого титулу - йокодзуни, який за всю багатовікову історію сумо здобули лише 75 борців.

Спостерігання поєдинків товстунів-сумоторі, які плескають у долоні, щоб привернути увагу богів, тупають ногами, щоб розчавити злих духів, і виштовхують один одного за межі рингу, мало несподіваний терапевтичний ефект. Найкраще його описала Олена Грозовська, художниця, мистецтвознавиця, кураторка мистецьких проєктів, лауреатка Шевченківської премії 2026-го року.

Цікаве явище нашої травмованої колективної свідомості - захоплення сумо, - зазначила вона. - Здавалося б, чи має це значення для нас, замерзлих і без електрики, коли мова йде про перемоги Данила / Аонішікі в далекій Японії? Але насправді: чи не кожна розмова в Києві починається з теми опалення і завершується обговоренням шансів Аонішікі стати йокодзуною? Схоже, що образ кремезного, вгодованого українця, який виборює свій простір, витісняючи суперника за межі, має потужний терапевтичний ефект на наш настрій.

В даний момент у японському місті Осака триває другий з шести великих щорічних турнірів, організованих Японською асоціацією сумо (JSA).

Після успіхів на двох останніх турнірах Данило Явгусишин став одним із головних претендентів на Імператорський кубок, наближаючись до найвищого рангу в сумо - йокодзуні.

Навіть якщо цього разу третя поспіль перемога не відбудеться, його участь у турнірі розпочалася досить невдало. Проте бажаний результат — це лише справа часу. У нього є всі шанси, адже в Аонішікі він ще молодий — у березні йому виповниться лише 22 роки.

Читайте також: Що таке сумо? Історія, термінологія та правила виду спорту, де популярність почали здобувати українці

"Українська правда" провела бесіду з Сергієм Корсунським, послом України в Японії в період з 2020 по 2024 рік і прихильником сумо. Він розповів, як Данило Явгусишин став для японців символом ідеалів, які вони прагнуть бачити в сумо, а також пояснив, чому не слід очікувати від Аонішікі, щоб він постійно закликав "Слава Україні!" на кожному кроці в Японії.

Продовжимо в прямій мові.

Японці часто іронізують, коли їм демонструють фільми на зразок "Останнього самурая" або "47 ронінів" і стверджують, що це відображає їхню культуру. Для них це більше про Голлівуд, ніж про справжню Японію. Якщо прагнете зануритися в автентичну японську атмосферу, зверніть увагу на роботи Куросави.

Але три роки тому на Netflix з'явився серіал "Sanctuary". Там вперше можна побачити справжнє життя школи сумо, як вони називають - "стайні". Не все там красиво, не все там чисто, але японці самі сказали: нарешті показали те, що насправді відбувається за зачиненими дверима. Мені було важливо це відчути, тому я ходив до "стайні" переконатися, що в цьому серіалі все правда.

Ось воно, на власні очі! Я спостерігав, як вони займаються. Тут вони ночують — в одній просторій кімнаті на підлозі. У них немає жодних шаф. Поряд стоїть мішок, заповнений їхніми речами.

Я скуштував їхню кухню, і це було для мене важливим досвідом. Японію я вивчав через усі свої органи чуття. Вони самі готують їжу, яка має унікальні характеристики. У величезному казані змішуються овочі, м'ясо, гриби, тофу та морепродукти. Хоча теоретично таку страву можна відтворити будь-де у світі, це буде лише бліда копія, подібна до китайських підробок.

Сумо - це на все життя. Якщо людина туди входить, її життя перетворюється на сумо. Якщо сумоторі досягає певного рівня, він має не лише показувати результати, а користуватися повагою. Я не можу уявити, наприклад, що сумоторі піде в казино. Якщо піде, це буде кінець його репутації. Сумоїсти так не роблять - в уявленні японців вони боги і мають поводитися як боги.

Сумо впливає не тільки на їх спосіб життя, але й на їхнє сприйняття життя в цілому.

Для досягнення більшої стійкості на ринзі та покращення балансу, сумоїсти активно працюють над набором ваги. Це виглядає досить вражаюче, проте ноги атлетів страждають від цього. Вони стають справжнім викликом. Сумоїсти виступають до тих пір, поки можуть, а після виходу на "пенсію" починають процес схуднення. В цьому їм допомагають спеціалізовані лікарі, які знають, як правильно підійти до цього питання.

Читайте також: Історичний шанс для українця Аонішікі: прев'ю Haru Basho 2026

Англомовні особи класифікують сумо як бойове мистецтво, але це не зовсім коректно. Японці не вживають таке визначення.

Помилково вважати, що сумо — це лише спортивна дисципліна. Так, існує спортивне сумо, включаючи жіночу його версію, де українські атлетки здобувають титули чемпіонок світу. У цій сфері є свої правила, переможці та медалі. Але важливо розуміти, що це зовсім інша частина культури. Японці ставляться до сумо серйозно і з великою повагою.

Сумо – це не просто спорт, а глибока філософія, що пронизує культуру, традиції та міфологію Японії. Багато людей не усвідомлюють, що сумо є частиною будо (поєднання слів "бу", що означає бойовий, і "до", що перекладається як шлях), що символізує шлях самурая та воїна. Це мистецтво виходить за межі фізичного вдосконалення, охоплюючи також духовний ріст, дисципліну та самопізнання.

Це не просто товстуни, які змагаються на рингу — це боги, що ведуть боротьбу за володіння японськими островами. Усе, що оточує цей процес — церемонії, символіка, а також вбрання судді — глибоко вкорінене в шінто, традиційній японській релігії. Саме тому ці ритуали є надзвичайно строгими і залишаються незмінними вже протягом 1500 років.

Змінилася не лише логістична структура, а й зовнішній вигляд борців. Я бачив знімки сумоїстів, які датуються 150 роками тому – вони виглядали зовсім інакше, були звичайними чоловіками. Хоча багато аспектів еволюціонували з часом, основа і сама ідея залишилися незмінними.

Якщо ви ще не мали можливості побачити сумо вживу, ви не зможете зрозуміти, що це за відчуття. Я відвідував такі змагання кілька разів і сидів у другому або третьому ряду поруч із дохьо, адже мене запросили як почесного гостя. Придбати квитки на ці місця неможливо — вони призначені виключно для запрошених осіб.

Мене вразила атмосфера публіки. Все виглядало досить дивно з нашої точки зору. Великий зал заповнений людьми, які сидять на підлозі в маленьких квадратиках, по чотири особи в кожному. Тіснота була просто неймовірною. Усі вимушені були сидіти в японській позі, коли коліна спираються на підлогу, а сідниці – на п'яти. У залі було надзвичайно багато жінок. Вони явно отримують від цього задоволення, хоча на перший погляд чоловіки не виглядали особливо привабливо – це ж не давньогрецькі боги-атлети.

Однак, коли все починається, реакція глядачів вражає, їхня підтримка просто неймовірна! Я провів вісім років у Туреччині і неодноразово відвідував футбольні матчі. Там справжні фанати, які створюють шалений шум. Але тут ситуація інша. Люди тримають у руках таблички з ієрогліфами, підтримуючи конкретного учасника. Це не просто дві команди, а безліч учасників, кожен з яких має своїх прихильників. Атмосфера надзвичайна, сповнена позитиву. Ніхто не кричить і не свистить, ніякого негативу!

Сумо має свою власну ієрархію, а також низку формальних і неформальних правил. Те, що ви спостерігаєте під час трансляцій матчів, — лише поверхневий аспект. Під цим криється безліч нюансів, деталей, правил і ритуалів, про які звичайна людина навряд чи коли-небудь дізнається.

Сумоторі повинні залишатися доброзичливими, але при цьому зберігати свою гідність, передаючи відчуття, що ми відкриті для спілкування, готові до діалогу, але при цьому залишаємося унікальними.

Вони не вміють виражати свої почуття. Незалежно від того, чи здобули перемогу, чи зазнали поразки, їм слід залишатися стриманими в будь-якій ситуації. Ви ніколи не застанете їх на публіці, коли вони відкрито проявляють емоції.

Боги не мають справи з політикою, і тому існує неписане правило: сумоїсти завжди вкрай обережні у своїх публічних коментарях. Це те, що я ніяк не можу пояснити нашим – чому Аонішікі не коментує війну, не втручається у політичні питання і не кричить "Слава Україні!" на кожному кроці. Безумовно, він переживає і знає про все, що відбувається, але в культурі Японії не прийнято, щоб борець сумо висловлював свої думки таким чином. Тут це абсолютно не зрозуміють, і це одразу вплине на його авторитет та кар'єру.

Будь-яка спроба порушити ці неписані правила стане катастрофою для репутації сумоїста, особливо для іноземця.

Якщо Аонішікі продовжить здобувати перемоги, це стане значною підтримкою для України. Коли цей сумоїст виходить на ринг, його ім'я та країна походження оголошуються вголос. Це має для нас велике значення, адже Україна повинна звучати не лише в контексті конфлікту.

Сумо - це справжній символ японської культури. У кожній "стайні" може бути лише один іноземець, адже школа повинна приносити результати, а залучення іноземців завжди є ризиком. Японський борець рідко відступає з обраного шляху, тоді як іноземець може не витримати навантаження. Саме тому кожен кандидат обирається дуже ретельно. Коли Аонішікі прийняли до команди, це стало для нього значним визнанням. Сталося справжнє диво - в нього повірили.

Я був ледь не перший українець у Японії, який дізнався, що навесні 2022-го приїхав Аонішікі.

Я відвідав ту "стайню", де він наразі перебуває, і побачив, що він зовсім новачок. Я запитав, чим можу допомогти, і мені пояснили, що важливо створити його фан-клуб, аби він став більш відомим. Так ми й почали працювати в цьому напрямку. У нас є інші обов'язки, але ми намагалися просувати його через Твіттер та Фейсбук. Він надзвичайно талановитий молодий чоловік, і його кар'єра стрімко зростає, якого в Японії ніхто раніше не бачив.

Коли відзначали переднє підвищення Данила у званні, я мав честь бути почесним гостем. Уявіть собі зал, наповнений приблизно 500 особами. 99% з них - японці, справжній фан-клуб, спонсори та впливові особи. Український прапор гордо майорить. І раптом на сцену виходить знаменитий японський співак, який виконує гімн України українською мовою.

Данило виступав японською, але частково і українською. Він не просто вивчив японську - він майже вільно говорить. Японці самі не можуть зрозуміти, як вдалося при його навантаженні вивчити надзвичайно складну мову. Але всі інтерв'ю він дає японською.

Я тоді висловив йому таке: "Розумію, що сумо - це зовсім інша реальність, але для українців твій успіх є важливою підтримкою". Адже для нас кожен прояв позитиву, пов'язаний з Україною, має велике значення. Він дійсно дотримується цього - спілкується з українською спільнотою в Японії, з фанатами. Мене вразило його ставлення: він почувається частиною України, хоча й не афішує це.

Також читайте: Посол України в Японії Корсунський повідомив, що водій сміттєвоза привіз 10 тисяч єн із написом "Не піддавайтеся Росії".

Знайти свій стиль у сумо - про цю свою мету казав Аонішікі, коли я зустрічався з ним.

Протягом трьох років пройти шлях від новачка до озекі, як це зробив Данило, є майже неможливим навіть для японця. Багато людей вважають, що сумо — це просто боротьба, але насправді існує 82 техніки. 82! Кожну з них потрібно відточити до автоматизму. Аонішікі досконало володіє цими прийомами.

Я навіть за нього переживаю, щоб ця зірковість його не з'їла. Але мені здається, що він внутрішньо дуже дорослий. Він поводиться так, як має поводитися борець сумо, який усвідомлює, що він робить, як він робить. Він має внутрішній спокій і внутрішню силу.

Поруч із ним знаходиться дружина власника його "стайні". Вона надзвичайно розумна і виконує роль підтримки, як мама, завжди виявляючи доброту. Цікаво, як розвиватимуться події, але наразі японські медіа висловлюють до нього надзвичайно позитивні відгуки.

В Японії високо цінують, коли іноземці проявляють щиру зацікавленість у місцевих традиціях. Будь то сумо, мистецтво аранжування квітів або каліграфія - це завжди викликає у них захоплення.

Всі говорять про те, що Аонішікі є українцем, і всі усвідомлюють, що на його батьківщині триває війна, але жоден з японців не зробить йому поблажок через це. Для них важливо не лише досягти успіху, а й здобути його етичним шляхом. У всьому повинна панувати гармонія. І несподівано для них він став символом того, що вони прагнули бачити в сумо.