У Донецькій області загинув 29-річний Віктор Стельмах. "Ми пишаємося нашим сином і неймовірно його сумуємо" - Життєві історії | Експрес онлайн.

Він вирушив на захист своєї батьківщини в самих початках великої війни. Мріючи стати частиною "Азову", опинився в піхоті. Проте незабаром він швидко освоїв навички "літання" в складі 68-ї єгерської бригади. Завдяки своїм талантам, він став найкращим у цій галузі, знищивши кілька сотень ворогів і їхньої техніки.

"Ми з дружиною виховали справжнього патріота. Сміливого, сильного чоловіка, якому не байдужа доля своєї країни, -- каже батько воїна Микола Стельмах. -- Віктор змалку багато читав і дуже любив футбол. Грав за володимирецьку "Енергію", "Ізотоп-РАЕС" із Варашу, "Рафалівку" й "Полісся". У 2018 році навіть виступав за збірну Рівненської області. Син навчався в Національному університеті водного господарства та природокористування, а потім працював гірничим майстром на кар'єрі".

На початку масштабного конфлікту Віктор Стельмах приєднався до 68-ї окремої єгерської бригади, що носить ім'я Олекси Довбуша. Він пройшов курси спеціалізованої підготовки для операторів безпілотних літальних апаратів коптерного типу (FPV) і став командиром підрозділу ударних дронів. Вибрав собі позивний "Саба", на честь відомого футболіста та тренера Йожефа Сабо.

Я визнавав вибір сина, підтримав його і хотів іти з ним на фронт. Але Віктор зупинив мене: "Ні, тату, я сам піду воювати". Тоді вже тривали бої під Києвом, і він намагався дістатися столиці пішки через ліси. У місцевому військкоматі йому відмовили, бо у нього не було військового квитка. У бригаді його вважали одним з найкращих операторів дронів, -- продовжує батько. -- Син разом із побратимами успішно відбивав наступ російських військ на Луганщині. Командування неодноразово підкреслювало, що якби всі проявляли таку ж відвагу, як "Саба", ми б вже давно здобули перемогу. Віктор був одним із засновників роти ударних безпілотників "Шершні Довбуша". Він часто говорив: "Всі бояться, всім страшно. Я змирився з думкою, що можу загинути, ще 24 лютого. З того часу я роблю все можливе, щоб вижити. Але це війна..." У червні 2023 року син брав участь у контрнаступі біля Благодатного на Донеччині, а потім відбивав атаки ворога на Харківщині. За свою відвагу його нагородили почесним знаком "Золотий Хрест".

Після короткого перебування поза військовою службою, Віктор Стельмах налагодив співпрацю з благодійним фондом, завдяки якій вдалося створити школу для майбутніх пілотів дронів. Окрім цього, він займався виготовленням безпілотних літальних апаратів, які відправляв на передову. Проте тривалий час не міг обходитися без своїх товаришів по службі. З вересня 2024 року він повернувся до виконання завдань у Покровському районі.

Дома його вже чекала улюблена дружина Ангеліна, -- продовжує Микола Стельмах. -- Незабаром мав народитися їхній малюк. Віктор уявляв, як триматиме на руках сина, а згодом разом грати у футбол. Але, на жаль, цьому не судилося статися...

Свій останній бій "Саба" прийняв 18 жовтня біля Селидового, що на Донеччині. Він і побратим дістали смертельні поранення від ворожого FPV-дрона.

Поховали 29-річного воїна у селі Полиці на Рівненщині з усіма почестями. Такого людного похорону, додають рідні воїна, тут ще не бачили. Посмертно молодшого сержанта Віктора Стельмаха удостоєно звання Героя України.

"Через два місяці, у грудні, в нього народився синочок, якого ми також назвали Віктор. Онук -- наша радість і втіха, адже душа безмежно болить від важкої втрати, -- зізнається батько. -- Пишаємось нашим Героєм. І дуже за ним сумуємо".