Дмитро НЕПОГОДОВ: "Отримати громадянство Казахстану виявилося не складно"

Ім'я голкіпера Дмитра Непогодова добре відоме шанувальникам футболу в Україні та Казахстані. Цей воротар, який здобув перші футбольні знання у свого першого тренера Олександра Леонідова, що навчав володаря "Золотого м'яча" 1975 року Олега Блохіна, має багатий досвід за плечима. У рамках Української Прем'єр-ліги Непогодов виступав за донецький "Металург", "Ворсклу" та "Чорноморець", а в казахстанській лізі грав за костанайський "Тобол", "Астану" та "Ордабаси" з Шимкента. Під час своїх виступів у Казахстані він отримав паспорт цієї країни і навіть брав участь у міжнародних матчах у складі національної збірної.

В останні півтора сезони Непогодов грав у команді Першої ліги України "Поділля" (Хмельницький), звідки цієї зими він повернувся до Казахстану. Його новим клубом став "Улитау" із Жезказгана.4

Напередодні голкіпер дав інтерв'ю кореспонентові Sport.ua.

- Підписати контракт із новим клубом незадовго до 37-го дня народження - це не кожному вдається. Цей поворот у долі вважаєте везінням?

- Я не думаю, що це можна назвати везінням. Був у хмельницькому клубі на контракті, грав останні півтора року, показував якийсь рівень - можливо, тому в моїх послугах і були зацікавлені. Єдине, що могло зіграти на мою користь, так це казахстанське громадянство. Як і те, що в Казахстані не так прискіпливо дивляться на вік футболіста.

Як з'явився варіант "Улитау"? Яким є цей клуб?

Цей проєкт є новим етапом у розвитку команди, яка за два роки змогла піднятися з другої ліги до Прем'єр-ліги чемпіонату Казахстану. Клуб виник внаслідок адміністративних змін у країні, в результаті яких був створений новий обласний центр — Жезказган. Саме тут і заснували клуб. Мене запросили працювати в ньому люди, з якими я вже мав досвід співпраці в Казахстані. Ми добре знайомі, як із тренерським штабом, так і з керівництвом, що стало основою для мого рішення прийняти цей виклик.

Перед тим, як перейти до "Улитау", ви два сезони виступали за "Поділля". Яким був процес вашого прощання з хмельницьким клубом?

Перш за все, хочу висловити вдячність тим, хто запросив мене приєднатися до "Поділля". Це, зокрема, Олександр Воловик, з яким я познайомився ще під час своїх виступів у донецькому "Металурзі", а також головний тренер Віталій Костишин. Наше розставання відбулося абсолютно цивілізовано, і я вдячний нинішньому тренеру Сергію Ковалцю та керівництву клубу на чолі з мером Олександром Симчишиним за розуміння мого бажання продовжити кар'єру в Казахстані. Ми провели конструктивну розмову, я пояснив усі нюанси — і вони з готовністю пішли мені на зустріч. В результаті ми потиснули руки та побажали одне одному удачі в майбутньому. Щодо фінансових питань, то тут також не виникло жодних труднощів. Якщо говорити про матеріальний стан, то "Поділля" в порівнянні з багатьма клубами першої ліги має відносно стабільну ситуацію.

- Ви мали нагоду ненадовго працювати під керівництвом Сергія Ковальця, який є знаковою фігурою для Хмельницького. Чи встигли ви це усвідомити?

Я вже давно знайомий із Сергієм Івановичем, і до його осіннього візиту в Хмельницький ми кілька разів спілкувалися. Чесно кажучи, я не уявляв, що він родом з цих місць, тож був здивований, коли дізнався, що багато місцевих уболівальників, які мають досвід, добре його пам'ятають. Працювати з ним було дуже приємно. Ковалець — це досвідчений спеціаліст, який глибоко розуміє футбол і вміє створювати позитивну атмосферу в команді.

- Чим пояснюється той факт, що після виступів в українській Прем'єр-лізі у складі "Чорноморця" ви несподівано для багатьох опинилися рангом нижче?

- Усе дуже просто: не було запрошень, до того ж і вік, напевно, зіграв свою роль. Тому коли з'явилася можливість грати в "Поділлі", я довго не роздумував.

Якщо раніше ви відвідували Казахстан, будучи українським легіонером, то тепер ви вирушаєте туди з паспортом цієї держави. Що стало причиною зміни вашого громадянства?

Я отримав казахстанське громадянство у 2018 році, а до цього протягом року виступав як легіонер з України. Причиною зміни громадянства стало запрошення грати за національну команду. Оскільки мої батьки мають корені в Казахстані, і в цій країні живе багато моїх родичів, процес отримання громадянства виявився для мене значно легшим.

Чим відзначилися виступи національної збірної Казахстану?

- У збірній було багато цікавих і позитивних моментів. Запам'ятався мій дебют у Грузії проти тамтешньої національної команди, а також домашня перемога над шотландцями 3:0. Ще дуже цікаво було змагатися зі збірною Бельгії. Хоч ми і програли їй обидві зустрічі, але грати проти Лукаку, Компані, Де Брюйне, Азара, Куртуа і всіх інших доводиться далеко не щодня. Такі матчі надовго запам'ятовуються.

На відміну від еліти Казахстану, у вашому випадку в УПЛ кількість проведених матчів не досягла позначки "100". Чи стали причиною закордонні пригоди?

Можливо, так і є. Проте я ніколи не проявляв особливого інтересу до статистичних даних. Тому не можу точно сказати, скільки матчів я зіграв в українській Прем'єр-лізі. Але, як сказав один з тренерів, "ще є час".

- Де почувалися найкомфортніше - у донецькому "Металурзі", "Ворсклі" чи "Чорноморці"?

У всіх командах, де я виступав, я відчував себе дуже комфортно. У "Металурзі" була розвинена інфраструктура та сильний склад. Завдяки довірі тренера Ніколая Костова я зміг дебютувати в елітному дивізіоні. У "Ворсклі" я потрапив до згуртованого колективу, де підтримку мені надавав головний тренер Василь Сачко. Полтава мені дуже подобалася — це затишне і спокійне місто, в якому я провів найдовше у своєму футбольному житті. Щодо "Чорноморця", то хоч і грав там не так довго, я відчув, що в Одесі футбол користується великою популярністю. Під керівництвом Романа Григорчука, незважаючи на його особливий підхід до воротарів, я отримав цінний досвід, адже його професіоналізм і розуміння гри на найвищому рівні. Вважаю, що тим, хто працював з Григорчуком і глибоко вникнув у його методи та ідеї, сміливо можна видавати тренерську ліцензію категорії "А".

"Чорноморець" неодноразово стикався з санкціями у вигляді втрати очок та трансферних заборон через борги перед гравцями, які вже покинули команду. Чи є у вас якісь незакриті борги в одеському клубі?

З "Чорноморцем" ми розлучилися без особливих проблем. Хоча була невелика заборгованість, але в кінцевому підсумку питання вирішилося – можливо, це сталося через те, що я був легіонером.

Окрім Казахстану, у вашій професійній кар'єрі також були Франція та Вірменія. Здається, перебування у марсельському "Олімпіку" та єреванському "Пюніку" не можна було назвати легким?

Чому ж так? Період, проведений у Марселі, суттєво сприяв моєму розвитку. Це стосувалося не лише моєї кар'єри футболіста, а й формування моєї особистості загалом.

Перші два роки я провів у клубній Академії, де навчався мови та знайомився з європейськими цінностями і культурою. Протягом року, коли я грав у основній команді, мав можливість ділити роздягальню з чемпіонами Європи та світу. Я спілкувався з ними, спостерігав за їхньою поведінкою на полі і поза ним. Щодо мого часу в Вірменії, то я туди поїхав в оренду з донецького "Металурга". Хоча я провів там лише півроку, Єреван, його жителі та вірменська кухня справили на мене велике враження.

- Марсель - місто кримінальне. У якісь халепи не потрапляли?

- Так, я чув про цю властивість Марселя. Мабуть, усі великі портові міста, як, наприклад, та ж Одеса, мають таку репутацію, Марсель дуже інтернаціональний, навіть в Академії були хлопці майже з усього світу, а особливо багато з Африканського континенту. На щастя, особисто мені не доводилося потрапляти в якісь кримінальні ситуації. Але коли вже був в Україні, мені попалася одна стаття в інтернеті. У ній ішлося про те, що тодішній спортивний директор "Олімпіка" Жозе Аніго був причетний до криміналу, а його син навіть загинув у перестрілці після пограбування ювелірного магазину. Добре пам'ятаю, як під час спілкування з ним відчував, що він серйозна і вельми непроста людина. Зараз, наскільки мені відомо, Аніго продовжує працювати у футболі.

- На який період ви підписали договір з "Улитау"?

Як це зазвичай відбувається в Казахстані, контракт укладається на один сезон.

- Яке турнірне завдання на сезон-2025 стоїть перед клубом?

- З приводу завдань керівництво з нами ще не спілкувалося. Але оскільки команда щойно вийшла до Прем'єр-ліги, то за одне з єврокубкових місць нам буде важко боротися.

У футбольній історії існує безліч випадків, коли голкіпери продовжували грати до 40, 42 або навіть 45 років, як це зробив відомий італійський воротар Джанлуїджі Буффон. Які вікові межі ви визначили для себе?

Зовсім не замислююся про це. Допоки є здоров'я, натхнення та можливість для гри, я продовжуватиму займатися тим, що мені до вподоби.