Витягували людей зі святкового столу на Різдво - Карпати оживають! Судді у криниці, драбина для Лайзанса та Завіня - Футбол24.

У футболі має значення не лише те, що відбувається на полі. Часто долю матчів вирішують не тільки дії футболістів. Наявність якісного персоналу - основа футбольного клубу. Особливо, якщо на календарі 70-ті чи 80-ті. Проблеми з суддями, дефіцит форми, далекі виїзди та безліч побутових питань - це лише верхівка айсберга.

Кажуть, що Анатолій Тищенко, багаторічний адміністратор Карпат, має найвищу пам'ять серед усіх футболістів Львова. Він не лише пам'ятає важливі події та факти з історії, а й навіть телефони людей. На жаль, не всі цікаві історії з минулого можна озвучити вголос.

Відродження клубу, порятунок суддів на Кавказі, деталі трансферу першого легіонера Карпат, крадіжка Суслопарова і безцінна кришталева ваза - спогади легенди для Футбол 24.

"Взяв три карпатівські костюми і відніс до суддівської кімнати"

Анатолію Леонідовичу, у жовтні ви відзначите свій 80-річний ювілей. Незважаючи на свій поважний вік, ваша пам'ять вражає своєю гостротою. Чи це результат природного таланту?

- Вона зараз погіршилася. Ще чотири роки тому я пам'ятав номери телефонів усіх чиновників з Федерації футболу. Усіх рідних та близьких дотепер знаю відмінно. Можемо взяти будь-кого. Наприклад, свого вихованця і легенду Карпат Романа Деркача. Беру телефон в руки і просто набираю номер (Анатолій Леонідович починає називати номер Романа Деркача).

Чудово! А ви згадуєте про деталі футбольних ігор?

За останні роки чимало спогадів зникло з пам'яті. Проте я ніколи не зможу забути півфінал Кубка СРСР 1979 року, коли ми поступилися московському Динамо в додатковий час. Причиною цього стали непорозуміння між Юрієм Бондаренком і Олексієм Швойницьким.

Фінальна стадія була надзвичайно напруженою.

Цей розіграш почався з значних емоцій. Ми опинилися в групі, що складалася з п'яти команд, і всі матчі проходили в Єревані. Той, хто здобував перемогу, автоматично потрапляв у чвертьфінал турніру. Нам вдалося перемогти Жальгіріс, здолати Колос з Нікополя, а також завершити гру з Чорноморцем внічию. Наступним нашим суперником став Арарат, і ми здобули перемогу у них на домашньому стадіоні з рахунком 1:0.

Вірмени влаштували неймовірну вечірку!

- З трибун летіло все підряд. Я чув погрози на адресу арбітрів, тому завчасно вирішив рятувати ситуацію. Взяв три карпатівські костюми і відніс до суддівської кімнати. Гукнув судді Глєбову: "Вітя, одягайте і ходіть до нас у роздягальню". Так ми й завантажили їх у наш автобус та поїхали у готель. А злий натовп по дорозі зі стадіону зустріла міліція.

- У Карпатах з нетерпінням очікували на ключову гру проти івано-франківського Спартаку.

Представники Арарата намагалися підштовхнути наших опонентів до активних дій. Але ми були обізнані про їхні наміри, оскільки в команді Спартака грало кілька наших гравців: Никитюк, Покора, Крупей... В результаті Карпати здобули перемогу з рахунком 1:0 і вийшли до чвертьфіналу, а потім і до півфіналу.

- У чому була сила тих Карпат 1979-го?

- Шалена воля до перемоги. Команда з Першої ліги вийшла до півфіналу Кубка! У Львові Карпати шалено любили. На стадіоні менше 20 тисяч вболівальників не було. Запитай архіваріуса Юру Назаркевича - він підіймав статистику. Нічого дивного в цьому немає. Люди їхали з Тернопільщини, Волині та інших сусідніх регіонів.

Деркач, Тищенко і Назаркевич

- На жаль, ту команду спіткала футбольна трагедія. Незважаючи на великий потенціал, усе розвалилося.

Ця біда почалася з автомобіля, за який боролися лідери Юрчишин і Броварський. Команда розділилася на групи, і ситуація почала виходити з-під контролю. Раніше Секеч тримав все під управлінням. Наприклад, він наполягав на тому, що двічі на рік усій команді потрібно виїжджати на природу: "Гравцям набридає одне й те саме обличчя тренера. Нам потрібно емоційно розвантажуватися".

Завітав до ЖЕКу, попросив драбину і встановив її біля вікна Лайзанса.

- Ви пішли з Карпат одразу після об'єднання клубу зі СКА?

- Наступного дня. Знав, що не працюватиму у нових армійських порядках. Тренер Микола Самарін намагався мене затримати, але я себе не бачив у цій структурі.

Пройшло вісім років, і ось ви знову тут.

У 1989 році до мене завітав Ростик Поточняк з повідомленням: "Пакуй фінти в сумку". Я був в шоці: "Чи починається війна?" На що Поточняк відповів: "Ми відновлюємо Карпати". У нас не було навіть пари бутсів або шнурків. Я почав шукати у знайомих в Києві – вдалося знайти м'ячі та спортивні костюми. Вирушили до Яремче на збори, і я відчував неймовірне піднесення. Що таке Карпати? Ми витягували людей з-за столу під час Різдва. Карпати відроджуються! Наприклад, Романа Лабу. Василь Леськів теж не міг зрозуміти, що відбувається, як і Саулевич, Квасников... Усі були об'єднані однією метою, і це викликало великий ентузіазм.

Рік після відновлення команди ознаменувався появою першого легіонера — ви особисто вкрали латвійського голкіпера Раймондса Лайзанса з-під носа у Віталія Кварцяного.

Справді, я здійснив викрадення. Лайзанс проживав на другому поверсі гуртожитку в Луцьку. Я звернувся до ЖЕКу, щоб отримати драбину. Поставив її під вікно і подав сигнал Раймондсу. Але це не є моїм найважливішим досягненням.

А що ж тоді?

- Я зумів Степана Юрчишина з-під носа у Валерія Лобановського забрати. Степан був на зборах у Динамо, а ми тим часом перереєстрували його у Карпати. Все починалося з львівського облспорткомітету, потім на "Електроні" треба було поставити печатку, а тоді отримати ще одну печатку в Києві. Фінальний етап - затвердження документів у Москві. Завдяки знайомствам, хоч і не без пригод, я все зробив.

Кобрин, Юрчишин, Тищенко / Зображення з архіву

Мабуть, це не перший подібний випадок.

- Юру Суслопарова з Харкова таємно вивіз. Спочатку приїхав до нього на квартиру - немає. Сусідка допомогла порадою: "Він поїхав на дачу, рибу ловить". Приїжджаю туди, а Юра здалеку біжить і мене зустрічає: "Леонідовичу!" Ми вирушили в аеропорт, де нас вже чекав Роман Шподарунок, колишній карпатівець і начальник команди Металіста. Я все передбачив і попросив свого знайомого заховати нас. Ми сиділи у диспетчерській вежі. Чекали аж до самого зльоту літака - під'їхали безпосередньо до трапу, щоб нас не перехопили.

- Следователь.

Якщо у Харкові мова йшла про детектив, то у Львові сталося справжнє комедійне шоу, коли Суслопарова потрібно було зарахувати до інституту фізичної культури. Чую, що тренер воротарів Карпат, Юрій Сусла, радить для вступу захисника московського Динамо, Анатолія Парова. Я намагався пояснити – про якого Суслу йдеться? Який Паров? Я ж особисто привіз Суслопарова до Карпат!

- Футболістів переманюють в інші клуби. Як щодо адміністраторів?

- Мене тричі запрошували Ємець та Жиздик у Нікополь. Потім у Дніпрі вони збудували велику команду. Але я надто сильно любив Карпати.

Завінський з'явиться на уроці, може когось штовхнути, а комусь і в око вдарить.

Перед тим, як перейти до адміністративної діяльності, ви досягли значних успіхів у ролі дитячого тренера, виховавши не одне покоління перспективних футболістів. Хто, на вашу думку, є найяскравішим талантом серед них?

Ігор Мосора досягнув значних успіхів у своїй кар'єрі, але, на мою думку, його можливості були набагато ширшими. Воротар Михайло Цибрівський володів великим потенціалом. Свій шлях він розпочав під керівництвом Євгена Лемешка у Металісті, а також виступав в Івано-Франківську... Нападник Всеволод Гущак мав неабиякий хист, але, як мені видається, затримався у Керчі занадто довго.

Воскреслі Карпати / Світлина з архіву

Яких учнів ви згадуєте найчастіше?

Виявилося, що у моєму житті було чимало хлопців, які згодом залишили футбол. Деякі з них взагалі потрапили в кримінальні кола. Найяскравіший приклад – відомий львівський авторитет на ім'я Завіня, або Орест Завінський, який тренувався у мене. Хоча, якщо чесно, важко сказати, що він серйозно займався: приходив на тренування, міг комусь вдарити, або ж випадково потрапити не в м'яч, а в ногу. Якщо з кимось сварився – то вже й зуби вибивав. Я вирішив поговорити з Орестом і порадив йому перейти в іншу секцію. Здається, він обрав бокс. Ми не раз зустрічалися після цього і згадували про наше минуле.

Ви стали свідками зародження карпатської футбольної історії Юрія та Олександра Гії. Перший з них згодом здобув статус легенди Буковини, тоді як другого запросив до Динамо сам Лобановський. Як же все це починалося?

Я зустрів братів у таборі, де познайомився з їхнім керівником і мав можливість подивитися на їхній матч. Юра, граючи позаду, віддавав м’яч вперед на Олеся, і ця комбінація відразу мені сподобалася. Після гри я запитав їх: "Бажаєте грати у футбол?" Ми домовилися, що 2 вересня я чекатиму їх на Дружбі. Далі, як відомо, обидва стали чудовими футболістами.

Чи ви також мріяли зіграти у футбол?

Я з'явився на світ у Винниках, саме там розпочалася моя шлях. Наше містечко стало відомим завдяки багатьом особистостям, серед яких Богдан Маркевич, батько Мирона, брати Поточняки, Роман Покора, Степан Коваль та Роман Весна. Згадаймо також про Романа Банаха — він був справжньою особистістю! Усі сподівалися, що він досягне великих висот у футболі, але, зрештою, обрав працю на тютюновій фабриці, залишивши гру. Я ж не зміг відповідати високим стандартам Карпат. У ті часи потрапити до основного складу команди регіону було надзвичайно важко.

Ви виявили свої таланти не в ролі гравця чи наставника, а досягли успіху на посаді адміністратора.

Дивишся на ту кришталеву вазу на верхній полиці? Це моя найцінніша нагорода. Арбітри обирали найкращого адміністратора Союзу, і в 1977 році її отримав Сашко Фондіс з Жальгіріса, потім Анатолій Машков з Локомотива, а в 1979-му нагороду вручили мені. Одного разу мені пропонували за цю вазу значну суму грошей, але я відмовився, адже спогади не мають ціни.

- За що вас так любили судді?

- Найважливіше - порядність. Треба до людей ставитися совісно і з повагою, ніколи не обманювати. Ну і той порятунок суддів у Єревані усі пам'ятали. Хоча в азербайджанській Гянджі ще більш шалена історія трапилася. Там трьох суддів за нібито погану роботу до криниці запроторили. Так я їх діставав звідти. Коли опинилися на волі, то не могли перестати дякувати. До одного з них я звертався потім - він слово дотримав. Але то була зовсім нефутбольна історія.

Екс-гравці Карпат Микола Сич і Руслан Забранський ділилися спогадами про те, як на одному з виїздів їм вдалося неймовірно дістати авіаквитки для всієї команди. Яким чином це вийшло?

- У мене всюди були знайомі. Завжди при собі мав мікстуру, еліксир... Якось не могли з Єревана вилетіти - футболісти рятувалися від спеки у басейні в фойє аеропорту. Так довго плавали, що могли вже іспит з плавання складати. Жоден літак не вилітав з аеропорту, а Карпатам вдалося. А як ми суддів без квитка у літак запихали? Доставляли крісло - і вперед.

"Готуємося до польоту, а Щербей тягне бідолаху на борт."

- Обов'язки адміністратора - безмежні. Розкажіть, будь ласка, про один з головних. Де Карпати у ті часи брали ігрову форму?

Неподалік вулиці Шевченка у Львові діяло підприємство "Луч". Це були справжні майстри своєї справи! Вони виконували майже всі замовлення, окрім гетрів, які ми купували в Чернівцях. Зазвичай на зелених футболках ми наносили білі номери, а на білих — зелені. У мене на стриху є спеціальне кліше — гострі різаки, які вибивали номер. Після цього ми відвозили їх до ательє. Там, поряд з Оперним театром, мій друг пан Володимир завершував всю роботу.

Хто з гравців Карпат славився своєю забудькуватістю?

- Воротар із Закарпаття Емеріх Майорош. Любив покласти кудись сумку, а потім шукати її. Схожий із ним Гриша Батич - постійно щось забував.

Як Секеч підтримував порядок та дисципліну?

- У Карпатах існувало правило - тренер зайшов до автобуса і все. Після нього заходити не можна. Водій одразу заводив двигун. Однак деякі футболісти могли дозволити собі порушити режим. Сезон 1979-го ми починали з виїздів до Ашхабада та Кутаїсі. Так от один футболіст запізнився на літак. До мене підійшов Левко Броварський і каже: "Треба затримати рейс".

Чи це справді так?

Ні, але я зміг вирішити цю проблему через адміністрацію аеропорту. Ми вирушили до Києва без цього гравця, а він добирався туди на поштовому літаку. Ситуація була досить кумедною – ми готувалися до вильоту з київського аеропорту, а Василь Щербей разом з командою намагалися затягнути бідолаху на борт літака. Усі добре постаралися, але в Ашхабаді ми перемогли 1:0, а цей футболіст провів чудовий матч.

Хто ж був серцем цього колективу в Карпатах?

- Ветерани любили жартувати: Юрій Бондаренко, Левко Броварський... У Юри Дубровного був інтелектуальний гумор. Чудовий хлопець - Анатолій Саулевич. Спокійний такий, виважений. Любив почитати у дорозі, цікаво було з ним поговорити на різні теми.

Вам присвоїли прізвисько на честь бразильського тренера Вісенте Феоли. Що стало причиною цього?

Це сталося після того, як моя дитяча команда здобула перемогу в чемпіонаті Союзу у нашій віковій категорії. Це був безпрецедентний тріумф. Одного разу Богдан Грещак глянув на мене і сказав Секечу: "Подивіться, це ж Феола". З тих пір багато хто продовжує називати мене саме так.

"Феола" / Фото з архіву

- Грещак - один із ваших найближчих друзів?

Так, ми часто проводили час в одному номері, коли він тренував "Карпати", а я виконував обов'язки адміністратора. Але найвідданішим моїм товаришем був Ростик Поточняк, з яким ми знали один одного ще з дитинства. Ми виросли разом у Винниках і пройшли через безліч випробувань. Іноді своєму рідному братові не говориш усе, а з Ростиком я завжди ділився всім.

Грещак і Поточняк покинули цей світ несподівано, залишивши нас через рік один від одного.

Це було для мене справжнім випробуванням. Я відчув потужний удар, який досі не можу забути. Тепер мене турбує інше – мій син служить на фронті, і він перебуває в найскладніших зонах. Він пройшов чимало випробувань, і моє найщире бажання – щоб він повернувся додому живим, а в Україні нарешті запанував мир. Також я стежу за виступами Карпат, вболіваю за їхні успіхи. Мрію зустрітися з нинішнім президентом клубу, адже я знав усіх попередніх. Команда сьогодні дійсно сильна, і це видно на полі. Я завжди був прихильником лише однієї команди – Карпат.