Мальдера не можна назвати ані магом, ані викладачем, і, схоже, він дійшов до межі своїх експериментів...

У нас в крові – завищені сподівання. Це стосується не лише політики та повсякденного життя, а також і спорту. Наші очікування щодо тренера національної футбольної збірної також дуже високі. Пам’ятаю, як легендарний Йожеф Сабо, після болючої поразки у плей-оф від команди Словенії, яка стала причиною його відставки, в емоціях вигукнув: "Бажаю своєму наступнику досягти хоча б того, чого досяг я". Тоді ми одностайно стверджували, що гірше вже бути не може.

Тепер цю знакову фразу Сабо може використовувати Сергій Ребров. Справді, гріх було б не скористатися такою можливістю, адже майже вся футбольна спільнота висловлювалася за відставку Реброва зі збірної, одностайно стверджуючи, що гірше вже не стане, адже "будь-який вчитель фізкультури буде кращим".

Так-так, і я теж був серед цієї нашої широкої футбольної громадськості. І я теж на кожному розі, при кожній нагоді волав, що Ребров - вже не тренер для нашої головної команди країни, і призначення на нарешті вакантне місце Андреа Мальдери я сприйняв з обережним, але все одно ентузіазмом.

Зараз мені складно уявити, як десь у розкішному будинку в Марбельї, тримаючи тенісну ракетку в одній руці та келих просекко в іншій, насолоджується чудовим світанком над спокійною поверхнею моря той, кого ще зовсім нещодавно вважали основною перешкодою для розвитку українського футболу, посміхаючись на всі тридцять два зуби.

Що ж, маємо те, що маємо. Андреа Мальдера - явно не чарівник, він лише вчиться. Вчиться начебто старанно, але часом таку нісенітницю несе.

Хоча він почав, звичайно ж, "за здоров'я". Це я про його дебют у новій іпостасі в офіційних поєдинках. Багато було запитань щодо гри як такої його підопічних у матчі проти Угорщини, але підсумковий результат усі ті питання зламав, як бульдозер мера Києва ламав фанерні кіоски.

І все ж по ділу: агресії у виконанні нашої команди було в тій грі стільки, що тієї агресії з лишком вистачило б збірній України під керівництвом Реброва на весь відбірковий цикл до ЧС-2026.

Однак потім відбулася неймовірна зміна складу команди в матчі проти збірної Грузії, яку я охарактеризував як "зміна заради зміни". Чи можна було назвати це інакше?

У Тбілісі наша команда насправді пережила справжній сплеск емоцій. Значну роль у цьому відіграв Трубін.

Взявши на озброєння здоровий глузд, я вважав, що матчем проти Сакартвело Мальдера пожертвував. Мовляв, попереду вирішальні матчі проти команд, які є головними опонентами у групі, тому краще притримати козирі на фінішну пряму, ніж розкидатись ними у дебюті.

Дуже раціональний підхід. Проте його потрібно підтримати не лише словами, а й діями. Збірна Північної Ірландії — непроста команда, яка може дати відсіч, але в цілому не є сильнішою за нашу. Переважна більшість їхніх гравців походить з віддалених куточків Англії, тоді як у нашій команді виступають футболісти з таких клубів, як "ПСЖ", "Евертон", "Аякс", "Бенфіка", а також, на жаль, "Динамо" та "Шахтар".

В загальному, на папері ми виглядали сильнішими. Проте на полі нас просто розгромили в Трнаві. Всі звинувачують Різника, але я б разом із голкіпером звернув увагу також на нашого «зіркового» центрбека, якого всі хвалять, натякаю на Забарного. Це ще один доказ, чому Ілля не є ключовим гравцем у паризькій команді. Він просто не витримує цього рівня, через що і не грає в основі.

Хоча перш за все слід прив'язати собак до Мальдери. Він знову все так заплутав, що навіть через тиждень не вдасться розібратися.

У двох попередніх матчах грали за схемою 4-4-2, цього разу - 4-2-3-1. Та Бог із нею, схемою, не тільки в ній заковика. Я розумію, що багато травмованих, але навіщо центрбеків Матвієнка та Бондаря відправляти на фланги захисту? Навіщо в опорну зону знову пхати Бражка, який провалився в грі проти мадяр? Навіщо цю опорну зону заповнювати трьома гравцями, які надто вже близько розташовувалися один до одного, що апріорі вимагало підключення до атак "флангових" Матвієнка та Бондаря, які опинилися явно не у своїй тарілці. Втім, як і Андрій Миколайович у ролі десятки.

Жодне, повторюю – жодне кадрове чи структурне рішення нашого італійського тренера під час матчу зі збірною ПІ не дало бажаного результату. Більше того, він явно запізнився з замінами: почав активно вводити нових гравців лише тоді, коли можливість врятуватися вже була практично відсутня.

Цього разу відсутні були агресія та енергія, які так яскраво проявлялися під час матчів у Будапешті. Виявляється, агресивність, настрій, рішучість і мотивація – це щось, що швидко вичерпується, і для нинішнього наставника збірної України це стало очевидним, адже він занадто захопився пошуками ідеального складу команди.

До речі, суперник Мальдери в останній грі майже в усіх трьох стартових матчах виступав одним і тим же складом, і тепер впевнено очолює нашу групу. А ми, зі своїми проблемами, опинилися на третьому місці.

Після матчу Мальдера заявив у своє виправдання, що результат виявився суворішим, ніж він розраховував. Так, справді, хто б міг подумати напередодні гри. І хто б міг подумати, що "наш Б'єлса" ось так запросто опростоволоситься.

Пелена з очей спала занадто раптово. І не виявився він чарівником Мальдером, ані професором.

Проте далеко не все втрачено. Якщо Мальдера візьме себе в руки, а заразом візьме в руки і своїх підопічних, і знову зможе налаштувати їх як слід на угорців, тоді "синьо-жовті" знову опиняться в грі.

А якщо ж ні, тоді знову доведеться грати в нашу національну забаву - "кого завгодно, аби не цього"...